Мої публікації

Головне управління освіти і науки

Київської обласної державної адміністрації

Відділ освіти Рокитнянської районної державної адміністрації

І. А. Пахаленко

Н. А. Максимова

Психологічний порадник для батьків

Збірник методичних рекомендацій

Рокитно

2010

Психологічний порадник для батьків: збірник методичних рекомендацій / уклад. І. А. Пахаленко.,Н. А. Максимова – Рокитно, 2010. – 112 с.

Рекомендовано науково-методичною радою

Київського обласного інституту

 післядипломноїосвіти педагогічних кадрів

Протокол № 6 від 24.06.2010 р.

Рецензенти:

Пєтушкова Л. А., завідуюча центру практичної психології і соціальної роботи КОІПОПК

Шило Т. П., методист відділу освіти Рокитнянської державної адміністрації

Комкіна К. М., заступник директора з виховної роботи Ольшаницької загальноосвітньої школи I-III ступенів Рокитнянського району

У збірнику вміщено психолого-педагогічні рекомендації батькам та педагогам щодо підготовки дитини до школи, ґендерного виховання, поради щодо розвитку пізнавальних процесів та здібностей дітей. Висвітлені правила спілкування з категорією неординарних дітей, з дітьми, які мають певні труднощі та відхилення в поведінці. У збірнику окреслені особливості дитячих вікових криз та поради щодо профілактики насильства в сім’ї, суїцидальної поведінки дітей та шкідливих звичок підлітків.

 Збірку адресовано батькам, класоводам, класним керівникам, працівникам психологічної служби загальноосвітніх навчальних закладів.

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………..... 5

1. Готовність до школи

1.1. Як підготувати дитину до школи…………………………….. 7

1.2. Десять заповідей для мами і тата майбутнього першокласника……………………………………………………. 13

1.3. Пам’ятка для батьків майбутнього першокласника……….. 15

1.4. Як оцінювати шкільні успіхи своїх дітей?............................. 18

1.5.Закони розумно організованого сімейного виховання школярів……………………………………………………………21

1.6.Поради батькам, які прагнуть розвивати здібності своїх дітей……………………………………………………………….. 24

1.7. Рекомендації батькам щодо розвитку пам’яті у дітей…….. 25

1.8.  Виховуємо хлопчиків, виховуємо дівчаток (психолого-педагогічні. Рекомендації ґендерного виховання)…………….. 28

2. Неординарні діти. Як подолати труднощі?

2.1. Гіперактивні діти…………………………………………….. 34

2.2.Тривожні діти…………………………………………………. 42

2.3. Поради батькам щодо профілактики дитячих страхів…….. 45

2.4. Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки. ……………………………………………………….. 47

2.5.Особливості стилю поведінки із сором’язливими та замкнутими дітьми………….......................................................... 48

2.6. Дитяча агресивність…………………………………………. 49

2.7. Поради батькам конфліктних дітей………………………… 59

2.8. Як запобігти обману?............................................................... 60

3. Особливості вікових криз

3.1. Батькам про кризи та стабільні періоди розвитку дитини... 65

3.2. Криза новонародженості…………………………………….. 67

3.3. Криза першого року…………………………………………. 68

3.4. Криза трирічного віку……………………………………….. 69

3.5. Криза семи років……………………………………………... 71

3.6. Криза підліткового віку……………………………………... 72

4. Насильство в сім’ї  

4.1. Що ми зазвичай розуміємо під насильством?....................... 76

4.2. Як поводитися батькам та оточенню схильної до суїцидальної поведінки дитини…………………………………. 82

5. Шкідливі звички та типи неправильного виховання неповнолітніх

5.1. Шкідливі звички: як розпізнати й запобігти………………. 86

5.2. Типи неправильного виховання в сім’ї…………………….. 96

5.3. Поради виховання важких підлітків………………………... 99

Глосарій…………………………………………………………...105

Література………………………………………………………. 110

Вступ

Якими діти народжуються –

ні від кого не залежить,

але в наших силах зробити

їх хорошими через правильне виховання.                                                  Плутарх

            Кожен із батьків мріє про щастя для своїх дітей. Але для того, щоб перетворити мрії в реальність, необхідно докласти чимало зусиль. Виховання дітей є найважливішою справою, в першу чергу, в житті батьків. Саме на цьому наголошував відомий український педагог В.О. Сухомлинський, звертаючись до батьків з такими словами: «Творення людини – найвище напруження ваших сил. Це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Діти – не тільки і не стільки джерело щастя. Діти – це щастя створене вашою працею.

            Звичайно, кожна сім’я має свій досвід батьківства, в якому є як педагогічні здобутки батьків, так і прорахунки у виховних впливах на дитину. Можна назвати різні причини цих помилок, але, напевно, однією з найбільш поширених є недостатня поінформованість батьків про сучасні підходи до виховання дитини в сім’ї, аспекти усвідомленого батьківства [5].

            З метою формування педагогічної культури батьків, підвищення рівня поінформованості щодо підходів до розвитку дітей та формування в них навичок соціальної компетенції був створений збірник методичних рекомендацій «Психологічний порадник для батьків».

            Даний збірник допоможе батькам знайти відповіді на запитання, які виникають при вихованні гіперактивних та замкнутих дітей, агресивних та тривожних, обдарованих та конфліктних. Допоможе розібратися в питаннях адаптації та готовності дітей до школи. Батьки ознайомляться з проблемами насильства в сім’ї та проблемами превентивного виховання неповнолітніх. Також отримають рекомендації щодо профілактики даних негативних проявів.

            Батьки не поодинокі в своїх прагненнях зробити дітей щасливими. У цьому їм допомагають вихователі дитячих садків, вчителі шкіл, практичні психологи, соціальні педагоги. Саме вони є першими професійними порадниками батьків у відповідальній справі формування особистості дитини [4].

            Таким чином, матеріали збірника стануть у пригоді батькам, класним керівникам, класоводам, працівникам психологічної служби – всім, хто бажає краще розібратися в психологічних особливостях дитини та надавати їй дієву допомогу.

            Адже життєвою дорогою дитину ведуть два розуми, два досвіди: сім’я та навчальний заклад.

1.     Готовність до школи

2.  

2.1.  Як підготувати дитину до школи

Здавалося б, зовсім недавно ви мріяли про той час, коли ваша дитина піде до школи. І ось той довгоочікуваний день настав – 1 вересня! З ним у кожного пов’язані світлі та хвилюючі спогади, адже в пам’яті надовго закарбовується той день, коли вперше переступаєш поріг школи. Батьки завжди хвилюються, як навчатиметься їхня дитина, чи стане цей період у житті сім’ї радісним і щасливим, чи виникнуть якісь труднощі. Все це залежить від підготовки дитини та її сім’ї до нових умов [5].

Відомо, що чим краще готовий організм дитини до всіх змін і труднощів, пов’язаних із початком навчання в школі, тим легше він їх подолає, тим спокійнішим буде перебіг пристосування до школи. Тому і приділяється значна увага проблемі визначення готовності дитини до школи. Готовність дитини до систематичного навчання – це той рівень розвитку дитини, за якого вимоги систематичного навчання не будуть надмірними і не призведуть до порушення здоров’я дитини.

Батькам слід звернути увагу: якщо дитина недостатньо готова до навчання, але навчається добре – це часто досягається дуже дорогою «фізіологічною ціною»: виникає значне напруження різних систем організму, яке призводить до стомлення і перевтомлення, і як результат – розладу нервово-психічної системи.

Фізіологічна готовність.

Народна мудрість свідчить: „У здоровому тілі – здоровий дух”. І це дійсно так. Навчання у школі потребує від дитини напруги всіх фізичних сил: рано вставати, сидіти п’ять-шість годин за партою. Додайте до цього скорочення часу на прогулянки, двогодинні домашні завдання, відсутність звичного у дитячому садочку денного сну, відвідування гуртків – і ви зрозумієте, що здоров’я першокласника повинне бути не просто добрим, а відмінним.

s         Що ж включає в себе психологічна готовність до навчання в школі?

Звичайно, важливо, щоб дитина пішла до школи фізично підготовленою, однак це не є єдиною умовою. Одним із найнеобхідніших показників є психологічна готовність. Її зміст полягає у певній системі вимог, які будуть поставлені дитині під час навчання. Дуже важливо, щоб вона була здатною впоратися із ними.

 Психологічну готовність до школи поділяють на особистісну, вольову та інтелектуальну.

1. Особистісна готовність складається з навичок і здатностей контактувати із однокласниками та вчителями. Адже навіть ті малята, які відвідували дитячий садок і залишились на якийсь час без батьків, опиняються в школі серед незнайомих їм людей.

Уміння дитини спілкуватися з однолітками, діяти разом з іншими, поступатися, підкорятися за необхідності, уникати конфлікту – якості, які забезпечують їй безболісну адаптацію до нового соціального середовища. Це сприяє створенню сприятливих умов для подальшого навчання в школі. Дитина нібито повинна бути готовою до соціальної позиції школяра, без якої їй буде складно, навіть якщо вона інтелектуально розвинена. Якщо ж такої готовності немає, то дитина вчиться нерівно, успіхи спостерігаються тільки на тих заняттях, які є для дитини цікавими, а решту завдань малюк виконує недбало, наспіх.

Важливим є те, що майбутній школяр «починається» з позитивного ставлення до школи, бажання вчитися, прагнення до здобуття знань. Якщо дитина зовсім не хоче йти до школи та навчатися, то причиною цього може бути залякування школою, особливо якщо малюк невпевнений у собі, боязкий. Тому необхідно сформувати правильне уявлення про школу, позитивне ставлення до вчителів, до книг. Саме особистісній готовності до школи батьки повинні приділити особливу увагу. Важливо навчати дитину взаєминам з однолітками, створити вдома таку обстановку, щоб маля почувало себе впевнено, і йому хотілося йти до школи.

3.      Вольова готовність. У школі на дитину чекають не тільки друзі, ігри і розваги. Деякі батьки, прагнучи „підготувати” малюка до зустрічі зі школою, забувають розповісти йому, що навчання – це ще й напружена праця. І від дитини вимагатиметься робити не тільки те, що їй хочеться, але й те, що вимагають вчитель, шкільний режим, програма.

До шести років відбувається оформлення основних структур вольової дії. Дитина вже здатна поставити мету, створити план дії, реалізувати його, переборовши перешкоди, оцінити результат своєї дії. Звичайно, все це відбувається не зовсім усвідомлено. Але зміцнити вольове знання про себе може допомогти гра. Батьки, які це розуміють, здатні в період домашньої роботи перетворити квартиру на палубу корабля, космодром, лікарню, де певні завдання виконуються із задоволенням, без погроз і насильства. У віці 6 років дитина спроможна вже аналізувати власні рухи і дії. Тому вона може навмисно заучувати вірш, відмовитися від гри заради виконання якого-небудь „дорослого” завдання, здатна побороти страх перед темною кімнатою, не заплакати від забитого колінця. Це є важливим для розвитку гармонійної особистості. Також важливим аспектом можна назвати формування в дитини пізнавальної діяльності. Вона полягає у формуванні в дітей здатності переборювати труднощі, прагненні не пасувати перед ними, долати їх самостійно або за невеликої підтримки дорослих. Це допоможе дитині управляти своєю поведінкою у школі. А складається така поведінка за наявності дружніх, партнерських взаємин між дорослими та дитиною.

4.      Інтелектуальна готовність.

  Саме інтелектуальній готовності всі батьки віддають „пальму першості”, адже розуміють її дуже своєрідно. Так, дитина читає, так, її „напхали” знаннями, вона лічить до ста і навіть більше. Але інтелектуальна готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певною сумою знань про навколишнє. Важливий не тільки обсяг тих знань, які має дитина, скільки їх якість, ступінь усвідомленості, чіткість. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики, і особливо рухів руки і пальців. Дитина повинна навчитися порівнювати, узагальнювати, робтити висновки, аналізувати.

  Дітей дошкільного віку характеризує загальна допитливість. Це вік „чомучок”. Але часто трапляється, що допитливість зникає, і в школі, навіть початковій, у дітей виникає інтелектуальна пасивність. Ця пасивність призводить до відставання. Як цього уникнути? Бажано завжди відповідати на питання, які ставить дитина, тому що спілкування з батьками – величезна радість і цінність для дитини. Якщо своєю увагою Ви будете підтримувати її інтерес до пізнання, то їй буде легше розвиватися. Нажаль, батьки часто не відповідають на обридлі дитячі питання – це є основою інтелектуальної пасивності. Також до цього призводить надання дитині „готових” знань, навіть тоді, коли вона сама може з’ясувати нові властивості предметів, помітити їх подібності та відмінності. Тому необхідно разом з дитиною здобувати знання про навколишній світ і формувати її розумові навички. Нехай вона навчиться орієнтуватися в навколишньому середовищі та осмислювати отримані відомості.

Крім мислення, для малюка дуже важливою є емоційна зрілість, яка містить самоконтроль та вміння зосередитися на копіткій роботі. 

Підготовка до школи повинна полягати не тільки і не стільки в навчанні дитини спеціальних знань і вмінь, скільки в загальному розвитку її розумових здібностей і пізнавальних інтересів, у формуванні вміння спостерігати й узагальнювати явища і на основі цього робити певні висновки.

   Часто виникає запитання: а хто ж має здійснювати цю підготовку – батьки, сім’я чи вихователі дитячого садочка? Досвід показує, що ніякий найкращий дитячий заклад не може повністю замінити сім’ю, сімейне виховання. У дитячому садочку дітям прищеплюють багато корисних навичок, але якщо заняттями дитини не цікавляться в сім’ї, не надають їм належного значення, не заохочують до старанності, дитина теж починає ставитися до них недбало, не прагне працювати краще, виправляти свої помилки, долати труднощі [5].

1.2. Десять заповідей для мами і тата майбутнього першокласника

·               Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу дома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».

·               Визначте загальні інтереси. Це можуть бути пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).

·               Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той чи на інший продукт).

·               Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему».

·               Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

·               Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що вам це цікаво.

·               Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.

·               Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачачи світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.

·               Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Обов’язково вийде, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

·               Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

1.3. Пам’ятка для батьків майбутнього першокласника

У 6-7 років формуються мозкові механізми, що дозволяють дитині бути успішною у навчанні. Медики вважають, що у цей час дитині дуже важко, адже нервова система ще повністю не сформувалася.

Однак серйозних зривів і хвороб можна уникнути і сьогодні, якщо дотримуватися найпростіших правил.

Правило 1

Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Сам початок шкільного життя вважається важким стресом для семирічних дітей. Якщо маля не зможе гуляти, відпочивати, робити уроки без поспіху, у нього можуть виникнути проблеми зі здоров’ям, невроз. Тому, якщо заняття музикою та спортом здаються необхідною частиною виховання, почніть водити дитину у ці гуртки за рік до початку навчання або із другого класу.

Правило 2

Пам’ятайте, що дитина може концентрувати увагу не більш як на 10-15 хв. Тому, коли ви з нею будете робити уроки, кожні 10-15 хвилин необхідно перериватися й обов’язково давати маляті фізичну розрядку. Можете просто попросити пострибати на місці 10 разів, побігати або потанцювати під музику кілька хвилин. Почати виконання домашніх завдань краще з письма. Можна чергувати письмові завдання з усними. Загальна тривалість занять не має перевищувати однієї години.

Правило 3

Комп’ютер, телевізор і будь-які заняття, що вимагають значного зорового навантаження, мають тривати не більше години на день – так вважають лікарі-офтальмологи й невропатологи в усіх країнах світу.

Правило 4

Протягом першого року навчання ваше маля потребує підтримки. Дитина не тільки формує стосунки з однокласниками й учителями, але й уперше розуміє, що з нею самою хтось хоче дружити, а хтось – ні. Саме у цей час у маляти складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете, щоб із нього виросла спокійна і впевнена у собі людина, - обов’язково хваліть! Підтримуйте, не лайте за неакуратність у зошиті. Усе це – дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і покарань ваша дитина не буде вірити у себе.

Кілька коротких правил

1. Показуйте дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь досягнення.

2. Не можна ніколи (навіть у пориві гніву) говорити дитині, що вона гірша за інших.

3. Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання.

4. Намагайтесь щодня знаходити час, щоб побути наодинці зі своєю дитиною.

5. Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками, але й із дорослими.

6. Не соромтесь підкреслювати, що ви пишаєтеся своїм малюком.

7. Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини.

8. Завжди говоріть  дитині правду, навіть коли вам це невигідно.

9. Оцінюйте тільки вчинки, а не її саму.

10. Не домагайтеся успіху силою. Примус – найгірший варіант морального виховання. Примус у сім’ї порушує особистість дитини.

11. Визнайте право дитини на помилку.

12. Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів.

13. Дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі.

14. І взагалі, хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини, і тоді ви краще зрозумієте, як її виховувати.

1. 4. Як оцінювати шкільні успіхи своїх дітей

Батькам у взаєминах зі своїми дітьми варто зменшувати хворобливість їхніх переживань з приводу невдач, допомогти їм емоційно долати ситуації, пов’язані зі шкільними оцінками. Похвала їм необхідна, але треба вказати на помилки, неточності.

sЯк ставитися до шкільної оцінки в сім’ї? Як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не ще більше її пригнічувало?

Правило 1. Заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один… два… десять… відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні «успіхи», «постійте в черевиках» своєї рідненької дитини. А ось тепер можна починати розмову, а може… тільки послухати дитину, співчуваючи її бідам, а може… допомогти розібратися у складній теоремі, а може… Пам’ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні – все одно, що включити в автомобілі «газ» і натиснути одночасно гальма.

Правило 2. Не поспішайте. Старий, педагогічний одвічний гріх. Ми очікуємо від дитини всього і негайно. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає зубрилкою і ненавидить учіння, школу, а може й… вас.

Правило 3. Безумовна любов. Ви любите свою дитину не зважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає їй бути впевненою у собі і долати невдачі. А як же ставитися до невдач?... Вона вас засмучує і… все.

Правило 4. Не бийте лежачого. Двійка, а для когось і четвірка – достатнє покарання, тому й недоцільно карати за одні й ті ж самі помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.

Правило 5. Щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибирати один – той, якого ви хочете позбутися найбільше, і говоріть тільки про нього.

Правило 6. Вибирайте найголовніше, порадьтеся з дитиною, почніть з ліквідації найзначущіших для самої дитини шкільних труднощів. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, й переказу.

Правило 7. Хваліть – виконавця, а критикуйте – виконання. Дитина схильна сприймати будь-яку оцінку глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.

Правило 8. Ваша оцінка має порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її особистими вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та не з успіхами сусіднього Івана.

Правило 9. Не скупіться на похвалу, будуючи стосунки зі своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, котрого нема за що похвалити.

Правило 10.  В морі помилок завжди є острівок успіху, на якому зможе триматися, вкорінюватися дитяча віра в себе та в успіх навчальних старань. Оцінювати дитячу працю потрібно індивідуально, тактовно. Саме за такої умови в дитини не виникне ні ілюзії повного успіху, ні відчуття цілковитої невдачі.

Правило11. Ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні завдання, й вона спробує їх виконати. Не спокушайте дитину метою, якої не можливо досягти.

Правило 12. Не рвіть останньої нитки. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою, дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В ряді випадків така заборона має стимулюючий характер і справді спонукає дитину до навчання. Але найчастіше так буває, коли справи з навчанням не дуже запущені і до нього ще не втрачено інтересу. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя в навчанні.

Для того щоб правила були ефективними, необхідно їх об’єднати: дитина має бути не об’єктом, а співучасником своєї оцінки. Її слід самостійно навчити оцінювати свої досягнення. Вміння себе оцінювати є необхідним  компонентом уміння вчитися – головного засобу подолання труднощів у навчанні.

1.5. Закони розумно організованого сімейного виховання школярів

1. Пам’ятайте, що навчання – один із найскладніших видів праці, а розумова сила й здібності дітей не однакові.

2. Не можна вимагати від учня неможливого. Важливо визначити, на що він здатен у даний час навчальної діяльності, як розвивати його розумові здібності.

3. Навчання не сприяє розвитку учня, якщо воно вимагає від нього механічної роботи, зазубрювання, а не напруження розумових сил, пізнавальної активності, мислення та дії.

4. Найпростіший метод виховання, що не вимагає ні часу, ні розуму – побити дитину й цим озлобити її чи   зламати. Виключайте опіку, крик, насилля й командно-наказовий тон. Вони виключають протидію дітей, психічні травми, придушують бажання та інтерес, примушують шукати порятунок в обмані.

5. Розвивайте цікавість, інтелектуальні бажання, ініціативу й самостійність дитини в навчанні та в усіх її справах.

6. Пам’ятайте, що згідно з науково обґрунтованими нормами, над виконанням усіх домашніх завдань учень першого класу має працювати не більше однієї години, 2-го класу -1,5 годин, 3-4 класів – до 2-х годин, 5-6 класів – до 2,5 години, 7 класу – 3-х годин, 8 – 11 класу – 4-х годин.

7. Привчайте дітей користуватися годинником і не дозволяйте сидіти над виконанням домашнього завдання більше встановленого часу. Це відіб’ється на їхньому здоров’ї та розумовому розвитку. На вихідні дні та свята домашні завдання не слід задавати.

8. Не примушуйте учнів писати в чернетках, переписувати виконане ним завдання – це призводить до перевтоми, викликає відразу до навчання.

9. Не хвилюйтеся, якщо ваша дитина отримає виконану роботу не таку оцінку, як вам би хотілося. По-перше, оцінка має виховну роль, а по-друге, це не остання робота й не остання оцінка.

10. Дайте можливість дитині самостійно пізнати радість успіху в навчанні, визначити індивідуальну стежку в розумовій праці.

11. Перевіряйте виконані дітьми домашні завдання, особливо на першому етапі навчання. Але вашими оцінками має бути «задоволений» та «незадоволений». Можна додати слово «дуже». І будьте впевнені, що завтра ваша дитина буде дуже старатися, щоб ви були нею задоволені.

12. Здоров’я дитини – крихка кришталева куля, а тримають її три атланти: спадковість, спосіб життя й середовище. Організуйте правильний режим життя, харчування й відпочинку дітей.

13. Організовуючи різні ігри й види навчальних занять дітей, приділяйте увагу фізичному розвитку й особливо розвитку дрібних м’язів (пальців та рук). Від цього залежить почерк дитини, якість малювання, креслення, гри на музичних інструментах.

14. Обов’язково помічайте й заохочуйте навіть мало помітні успіхи дітей у навчанні й поведінці, використовуючи для цього слова похвали, поцілунки й різні види морального заохочення.

15. Батько і мати – найкращі вихователі, вони повинні впливати на поведінку своїх дітей навіть тоді, коли  їх немає вдома.

Пам’ятайте, що дитина – джерело життя своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, так у дітях відбивається вся організація життя сім’ї, працьовитість, духовне багатство й моральна чистота матері та батька. Майбутнє належить тільки дітям! Робіть усе, щоб дитинство й майбутнє наших дітей прекрасними. Любові та взаєморозуміння, успіхів і щастя вам і  вашим дітям!

1.6. Поради батькам, які прагнуть розвивати здібності своїх дітей

1. Не стримуйте розкриття потенціальних можливостей психіки дитини.

2. Уникайте однобокості в навчанні та вихованні.

3. Не позбавляйте дитини ігор, забав, казок, створюйте умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності.

4. Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, кохання, повага до себе та оточуючих), оскільки людина, енергія якої пригнічена загальними проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження.

5. Залишайте дитину на самоті й дозволяйте займатися своїми справами. Пам’ятайте: «Якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас».

6. Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до невдач. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.

7. Будьте терплячими до ідей, поважайте допитливість, запитання дитини. Відповідайте на всі питання, навіть, якщо вони, на ваш погляд, виходять за рамки дозволеного.

8. Навчайте не того, що може сама дитина, а того, що вона може опанувати за допомогою показу та підказки дорослого.

1.7. Рекомендації батькам щодо розвитку пам’яті у дітей молодшого шкільного віку

Варто знати, що розвиток уміння користуватися пам’яттю залежить від того, як забезпечується управління цим процесом. Необхідно створювати умови, що прискорюють навчання, дають можливість краще засвоїти й зберегти в пам’яті знання. Адже від неповного використання уяви вміння пригадувати погіршується.

Розвиток пам’яті у молодшому шкільному віці насамперед залежить від зацікавленості дитини, тому варто це враховувати при підготовці та проведенні уроку. Яскраві образи, цікаві нестандартні порівняння, зрозумілі дитині запам’ятовуються набагато ефективніше, ніж багаторазове повторення незрозумілих понять.

Слабка пам’ять не існує сама по собі. Це є не що інше, як слабка увага, від відсутності інтересу до матеріалу, а тому спостережливість розпорошена, спрямована одночасно на кілька предметів. Вдосконалення пам’яті вимагає постійних тренувань.

Регулярне звернення до пам’яті-уяви стає звичкою, створює умови для формування продуктивної пам’яті. Тренування не повинно бути ізольованим актом, штучним повторенням одного і того самого. Не треба надмірно лякати себе невдачами, вдосконаленню пам’яті дуже шкодить перенапруження, негативні емоції, пасивність і лінощі. Завдання крок за кроком повинні збільшуватись, а їх виконання свідчитиме про зростання тренувального ефекту.

Шановні батьки, не варто забувати, що важливою умовою ефективного запам’ятовування є дотримання певних правил:

·               Запам’ятовувати треба в доброму настрої й на свіжу голову, коли ще не настала  втома.

·               Під час запам’ятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом.

·               Слід обробляти інформацію для запам’ятовування, порівнюючи різні дані, спираючись на асоціації, виділяючи опорні сигнали.

·               Потрібно творчо застосовувати ейдетичні прийоми, штучно наділяючи інформативний матеріал смисловими зв’язками, змістом, значенням, залучаючи різні види пам’яті.

·               Немає поганої пам’яті, а є невміння нею правильно користуватися.

·               Коли ваша дитина щось вивчає, налаштовуйте її на уявлення, а не на запам’ятовування.

·               Не порівнюйте здібності та успіхи вашої дитини з іншими, акцентуйте її увагу на досягненнях, а не на помилках.

·               Не примушуйте дитину щось зазубрювати, краще разом з нею пограйте з інформацією, використовуючи вправи «Школи ейдетики»

Ви дуже швидко помітите позитивні зміни. Ваша дитина почне хвалитися своїми успіхами, із задоволенням ходити до школи, з цікавістю робити уроки. Підвищиться й самооцінка дитини, бо кожного дня її досягнення ставатимуть кращими порівняно з днем минулим.

1.8. Виховуємо хлопчиків, виховуємо дівчаток

(психолого-педагогічні рекомендації ґендерного виховання)

·         Ніколи не забувайте, що перед вами не просто дитина, а хлопчик чи дівчинка з властивими їм особливостями сприйняття, мислення, емоцій. Виховувати, навчати і навіть любити їх треба по-різному. Але обов’язково – сильно.

·          Ніколи не порівнюйте хлопчиків та дівчаток, не ставте одних за приклад іншим: вони різні, навіть за біологічним віком – дівчатка звичайно старші від своїх ровесників-хлопчиків.

·          Не забувайте, що хлопчики і дівчатка по-різному бачать, чують, відчувають дотик, по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне – по-різному осмислюють усе, з чим стикаються у цьому світі. І вже, звичайно, не так, як ми дорослі.

·          Пам’ятайте: коли жінка навчає та виховує хлопчиків, їй мало знадобиться свій дитячий досвід. Порівнювати себе у дитинстві з ними – неправильно.

Дорослі, якщо у вас проблема у спілкуванні з дитиною, якщо ви не розумієте один одного, не поспішайте звинувачувати в цьому її.

·          Не перестарайтеся, вимагаючи від хлопчиків акуратності і старанності  у виконанні вашого завдання.

·          Намагайтеся, даючи завдання хлопчикам у дитячому садку, в школі і в побуті, включати в них момент пошуку, що потребує кмітливості. Не треба заздалегідь розповідати і показувати, що і як робити. Варто підштовхнути дитину до того, щоб вона сама знайшла принцип розв’язання, нехай навіть припустившись помилок.

·          З дівчатками, якщо їм важко, треба разом, до початку роботи, розібрати принцип виконання завдання, що і як треба зробити. Водночас їх треба поступово вчити діяти самостійно, а не тільки за заздалегідь відомими схемами, підштовхувати до пошуку власних варіантів розв’язку незнайомих, нетипових задач.

·          Не забувайте не тільки розповідати, а й показувати. Особливо це важливо для хлопчиків.

·          Ніколи не лайте дитину образливими словами за нездатність щось зрозуміти або зробити, дивлячись на неї з висоти власного авторитету. Це зараз вона знає і вміє гірше за вас. Настане час, і, принаймні, в якихось галузях, вона знатиме і вмітиме більше від вас. А якщо тоді вона повторить ті самі слова, що їй зараз ви?

·                     Пам’ятайте, що ми часто недооцінюємо емоційну чутливість і тривожність хлопчиків.

·          Якщо вам треба насварити дівчинку, не поспішайте висловлювати своє ставлення до неї – бурхлива емоційна реакція заважає їй зрозуміти, за що її лають. Спочатку з’ясуйте у чому її помилка.

·          Сварячи хлопчика, викладіть коротко й точно, чим ви не задоволені, тому що він довго не зможе утримувати емоційне напруження. Його мозок ніби відключить слуховий канал, і дитина перестане вас слухати і чути.

·          Перш ніж лаяти дитину за невміння, спробуйте з’ясувати природу труднощів.

·          Знайте, що дівчатка можуть вередувати, здавалося б, без причини або без значного приводу через утому. Хлопчики в цьому випадку виснажуються інтелектуально. Дорікати їм за це не тільки марно, а й аморально.

·          Майте на увазі, що дорослий, який лає дитину за те, що вона чогось не знає абр не вміє, подібний до лікаря, який лає людину за те що вона, захворіла.

·         Постарайтеся, щоб головним для вас стало навіть не стільки навчити чогось, скільки зробити так, щоб дитина захотіла навчитися, не втратила інтересу до навчання, відчула смак до пізнання нового, невідомого.

            Пам’ятайте, що для дитини чогось не вміти, щось не знати – це нормальний стан речей. На те вона й дитина. Цим не можна дорікати. Соромно самовдоволено демонструвати перед дитиною свою перевагу в знаннях.

•  Дитина не повинна панічно боятися помилитися. Неможливо навчитися чогось, не помиляючись. Намагайтеся не виробити в неї страху перед помилкою. Почуття страху – поганий порадник. Воно придушує ініціативу, бажання вчитися, радість життя і пізнання.
•  Ви не ідеал, а значить, не зразок наслідування в усьому і завжди. Тому не змушуйте дитину бути схожою на вас.
•  Визнайте за дитиною право на індивідуальність, право бути іншою.
•  Для успішного навчання ми маємо перетворити свої вимоги на бажання дитини.
•  Запам’ятайте: маленькі діти не бувають ледачими. «Лінощі» дитини – сигнал не благополуччя у вашій педагогічній діяльності, в обраній вами методиці роботи.
•  Для грамотного розвитку потрібно, щоб дитина вчилася по-різному осмислювати навчальний матеріал.
• Якщо:
• Дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;
• Дитину висміюють, вона стає замкнутою;
• Дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною;
• Дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;
• Дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;
• Дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;
• Дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;
• Дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей;
• Дитина росте у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;
• Дитина росте в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

3.       Неординарні діти. Як подолати труднощі?

Кожна дитина, кожна дитяча особистість – це величезний світ бажань, переживань. Дитина ще не має механізмів захисту від негативних факторів, тому вона доволі вразлива. І на тлі сімейних проблем, економічної незахищеності родини, впливу телебачення виникають емоційні розлади та відхилення у поведінці що позначаються і на всьому її розвитку загалом.

 Останнім часом збільшилась кількість дітей з низькою самооцінкою та високим рівнем тривожності, замкнутих та сором’язливих дітей, дітей агресивних, які внаслідок внутрішньої тривоги вимикають агресію як захисний механізм. Діти не вміють налагоджувати стосунки з однолітками, не вміють вирішувати конфліктів словами. Особливо це стосується гіперактивних дітей.

Проблеми є наслідком певних причин, які в більшості випадків приховані в самій родині. Адже останнім часом збільшилась кількість сімей, де переважає авторитарний або, навпаки, ліберальний стиль виховання. У таких родинах дитина стає тривожною, неактивною, боїться проявити власне «Я», що позначається і на спілкуванні. Поза сім’єю дитина починає використовувати відомі їй форми поведінки у спілкуванні з однолітками, які теж заважають встановити контакт з іншими дітьми.

Низький рівень загальної культури батьків, пияцтво, наркоманія, що породжують сварки та бійки в родині, теж негативно впливають на дитину. У таких сім’ях виростають незахищені, обділені любов’ю та увагою, агресивні діти.

Спілкуючись з категорією неординарних дітей – агресивних, гіперактивних, тривожних, конфліктних – потрібно пам’ятати конкретні правила спілкування з ними.

2.1. Гіперактивні діти або портрет маленького "живчика"

Те, що на перший погляд, може здатися поганою поведінкою, невихованістю або розбещеністю, нерідко буває наслідком порушень у нервовій системі дитини. Що це таке: синдром гіперактивності? У перекладі з латини «активний» - означає діяльний, а грецьке «гіпер» вказує на перевищення норми. При виконанні завдань поводиться по-різному і показує дуже різні результати (на деяких заняттях дитина спокійна, на інших – ні; на одних уроках – успішна, на інших – ні).

Таку дитину часто називають “живчиком”, “вічним двигуном”, невтомою. Маля, лише ставши на ніжки, відразу побігло, і з тих пір квапиться кудись, випереджаючи самого себе. Маленький невтома весь начебто на шарнірах. Особливо у нього неслухняні руки, вони усього торкаються, усе ламають, смикають, кидають. А ноги? У гіперактивної дитини немає такого слова, як “хода”, у неї ноги весь день кудись поспішають, когось наздоганяють, щось перестрибують.

Навіть голова в цієї дитини в постійному русі. Але намагаючись побачити більше, дитина рідко вловлює суть. Допитливість таким дітлахам не властива, вони нечасто ставлять запитання “чому”, “навіщо”. А якщо і ставлять, то забувають вислухати відповідь. Хоча дитина перебуває в постійному русі, є порушення координації: вона трохи незграбна, поспішаючи губить предмети, ламає іграшки, часто падає. Тіло такого “живчика” весь час у подряпинах і ґулях. У такого маляти інстинкту самозбереження начебто зовсім немає. Непосидючість, неуважність, негативізм – характерні риси його поведінки. Така дитина імпульсивніша за своїх однолітків, у неї дуже швидко міняється настрій: то нестримна радість, то на його маленькому чолі збираються зморшки від незадоволення. Часто поводиться агресивно. Самооцінка в нього найчастіше занижена. Маля не знає, що значить розслабитися, заспокоюється, тільки коли спить. У громадських місцях така дитина відразу привертає до себе увагу оточуючих, тому що намагається усе поторкати руками, скрізь залізти, щось схопити, зовсім не слухається батьків. З таким малям постійно доводиться бути поруч, стежити за кожним його рухом.

Причини гіперактивності

            Існує багато думок про причини виникнення гіперактивності. На сьогодні спеціалісти серед них виділяють:

- генетичні (спадкова схильність);

- біологічні (органічні ушкодження головного мозку під час вагітності, родові травми);

- соціально-психологічні (мікроклімат у родині, алкоголізм батьків, умови проживання, неправильна лінія виховання).

sЯк визначити, чи є Ваша дитина гіперактивною?

            Прочитавши початок статті, не поспішайте ставити своїй дитині діагноз! Гіперактивність – медичний діагноз, який може поставити тільки лікар на основі спеціальної діагностики, висновків фахівців. Але, щоб визначити, чи є у Вашої дитини особливості, характерні для дітей з гіперактивністю, ознайомтеся із системою критеріїв, за якими вона визначається.

Критерії визначення гіперактивності

1. При неуважності:

– має незакінчені проекти;

– відрізняється порушенням стійкої уваги (не може довго зосереджуватися на цікавому занятті– чує, коли до неї звертаються, але не реагує на звертання;

– з ентузіазмом береться за завдання, але не закінчує його;

– має труднощі в організації (гри, навчання, занять);

– часто губить речі;

– уникає нудних задач і таких, котрі вимагають розумових зусиль;

– часто буває забудькуватою.

2. Надмірна активність:

– не може всидіти на місці;

– виявляє занепокоєння (стукає пальцями, постійно рухається, навіть сидячи);

– мало спить, навіть у дитинстві;

– перебуває в постійному русі (з “мотором”);

– дуже балакуча.

3. Імпульсивність:

– відповідає до того, як запитають;

– не здатна дочекатися своєї черги;

– часто втручається, перериває;

– різкі зміни настрою;

– не підкоряється правилам (поведінки, гри);

– має різний рівень виконання завдань.

            Якщо у віці до семи років виявляються шість з перерахованих моментів, потрібно консультація фахівця. Необхідно спочатку проконсультуватися з педагогами, психологом, а потім уже звертатися до невропатолога. Важливо не переплутати прояв гіперактивності з різними захворюваннями, а також з темпераментом холерика.

sНепосидюча чи гіперактивна?

Не варто кожну дзигу відносити до категорії гіперактивних. Якщо малюк повен енергії, якщо вона б’є через край, через що дитина іноді стає впертою і неслухняною, – це не означає, що вона гіперактивна.

Гіперактивна дитина незалежно від ситуації і в будь-яких умовах (вдома, в гостях, у кабінеті лікаря, на вулиці) поводитиметься однаково: бігатиме, безцільно рухатиметься, не затримуючись довго на будь-якому, навіть на найцікавішому предметі. На неї не діятимуть ні вмовляння, ні прохання, ні підкуп. У неї не працює механізм самоконтролю.

Досить часто у гіпердинамічних дітей спостерігаються різні порушення розвитку мовлення. Вони так поспішають висловити думки, що язик просто не встигає все це відтворити.

Найбільша проблема для такої дитини – бути в стані спокою. Вона постійно розмахує руками, переступає з ноги на ногу чи підстрибує на місці. Але справжні проблеми гіперактивних розпочинаються разом зі шкільним навчанням. Іноді трохи раніше – під час підготовки до школи. На їх дотепність й особливо розумові здібності скаржаться рідко, але от зосередитись на чомусь одному для них – велике і досить часто непосильне завдання. Усаджені за уроки, вони вже через п’ять хвилин малюють у зошиті, катають по столу машинки чи просто дивляться у вікно. У класі вони постійно крутяться, відволікаються і розмовляють із сусідом по парті.

Майже завжди такі діти дуже товариські, легко знайомляться як із дітьми, так і з дорослими. Синдром гіперактивності сьогодні спостерігається у 3-10% школярів початкових класів, до того ж у хлопчиків – у чотири рази частіше, ніж у дівчаток.

sЧи треба лікувати цей стан?

         Звичайно. По-перше, ви позбавите себе багатьох проблем у майбутньому, адже гіперактивні підлітки важко адаптуються в колективі. Приблизно у 60% випадків таким же непосидьком дитина залишається і подорослішавши. І мила дитяча непосидючість переростає у дратівливу нервовість і схильність до алкоголізму, наркоманії і сумнівних компаній. Але, з іншого боку, активні і пробивні люди досить часто роблять собі кар’єру в політиці і бізнесі.

sЩо робити, якщо у вищезмальованому портреті ви упізнали свою дитину?

          Варто звернутися за консультацією до дитячого психолога, який підкаже, як допомогти непосидьку. І чим раніше ви це зробите, тим менше проблем буде в нього у подальшому житті.

sЩо можна зробити самому?

 Створити в оселі спокійну обстановку, налагодити чіткий режим дня з обов’язковими прогулянками на свіжому повітрі, де є можливість погуляти і виплеснути хоча б частину енергії. Є спеціальні ігри, які допоможуть налагодити увагу. Їх можна знайти у спеціальній літературі.            Утриматись від постійних зауважень і спроб втручатись у бурхливу діяльність дитини. Надавайте більше самостійності, хваліть навіть за малопомітні успіхи. На гіперактивних дітей похвала діє набагато краще, ніж повчання і тим паче тілесні покарання.

         Надавайте більше можливостей для прояву себе в спорті чи в іншому якомусь гуртку.

         Гіперактивність на відміну від багатьох інших неврологічних захворювань досить добре піддається лікуванню, але за умови, якщо терапію і реабілітацію проводити у віці 5-10 років. Не пропустіть цей час.

Рекомендації батькам гіперактивних дітей

• Пам’ятайте, що дитині потрібно постійно рухатися – дайте їй таке завдання, ну хоча б перемотувати клубочок із різнокольорових ниток, або розв’язувати вузлики на мотузці – це на деякий час заспокоїть її, вона не буде відволікати інших.
• У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.
• Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».
• Говоріть стримано, спокійно  і м’яко.
• Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.
• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
• Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.
• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийому їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати  цьому розпорядкові.
• Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.
• Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів. Оберігайте дитину від стомлення, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання, гіперактивності. Давайте дитині можливість витрачати  надлишкову  енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі: тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.

2.2. Тривожні діти

Тривожність - це одна з актуальних проблем, з якими стикається сучасна школа. Причини виникнення шкільної тривожності різні. Вона може бути результатом різноманітних впливів – наслідком будь-якої психотравми, негараздів у важливій для дитини сфері діяльності.

Необхідно розрізняти поняття тривоги. Тривога – це переживання емоційного дискомфорту, невизначеної безоб’єктної загрози, пов’язаної з очікуванням невдач, передчуттям небезпеки. Цей стан відчувається при соціальній загрозі особистості – її становищу в суспільстві, стосункам, уявленням про себе, потребам «Я».

Розрізняють ситуативну тривогу (характеризує стан суб’єкта в певний момент) і тривожність відносно стійку. Залежно від ситуації загрози виділяють також об’єктивну (реальну) тривогу і тривогу неадекватну, або власне тривогу, що проявляється в нейтральних, незагрозливих умовах.

Страх – це реакція на реальну загрозу. П. Тілліх вважає, що страх і тривога невіддільні – вони пов’язані одне з одним. «Жало страху – тривога, а тривога прагне стати страхом». Найпоширенішою є думка, що базова тривога необхідна для подальшого розвитку реакції страху.

Тривожність – індивідуальна психологічна особливість, схильність людини до частих та інтенсивних переживань стану тривоги. Тривожність – це риса особистості, темпераменту, зумовлена слабкістю нервових процесів. Тривожність є показником проблем розвитку особистості. Вона може бути провісником неврозу, а також його симптомом і механізмом розвитку. Із тривожністю пов’язані фобії, іпохондрія, істерія, нав’язливі стани та інше. Важливо визначити шляхи допомоги дитині, оскільки тривожність знижує її потенціал, успішність, гальмує розвиток особистості.

Батьки повинні пам’ятати, що у сім’ї не повинно бути культу оцінки. Психологічний клімат у родині дуже важливий для підлітка. Якщо дитина відчуває або знає, що не виправдала сподівань батьків, і її за це засуджують, дитина ще більше зневіриться у своїх силах. Тільки любов і віра батьків будуть тими сприятливими факторами, що допоможуть подолати тривожність школяра.

Критерії визначення тривожності

5. Постійне хвилювання.
6. Дитині важко сконцентруватися на чомусь, інколи вона взагалі не може зробити цього.
7. М’язове напруження (наприклад, обличчя, шиї).
8. Роздратованість.
9. Порушення сну.

У роботі з тривожними дітьми необхідно:

·         Постійно  підбадьорювати, заохочувати  демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;

·         Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно  оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності;

·         Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

·         Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;

·         Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

·         Щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ; допоможе інсценізація етюдів на прояв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем; ігри, що виражають тривожність занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як  характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини, і  на основі психологічного «розототожнення» з носіями гнітючих переживань позбутися власних страхів.

·         Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.

·         Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею вдалу форму висловлювання претензій.

2.3. Поради батькам щодо профілактики дитячих страхів

Слід пам’ятати правила:

1.         Доручення для тривожної дитини мають відповідати віку. Складні завдання прирікають маленьку дитину на неуспіх, зниження самооцінки.

2.         Підтримуйте її, говоріть про її впевненість у тому, що дитина зможе виконати завдання

3.         Не порівнюйте успіхи дитини з успіхами інших дітей, дуже важливі оптимістичні прогнози на завтра.

4.         Не припускайте ситуацій змагання, публічного виступу дитини.

5.         Дуже ефективні вправи на релаксацію, психогімнастика.

6.          Зменшити або усунути тривожність і страхи у дошкільників можна за допомогою:

·           малювання;

·           лялькового, настільного театру;

·           ігрової терапії, музикотерапії;

·           психологічних  ігор;

·           фізичних вправ-етюдів;

·           читання художньої літератури.

Завдання :

1.             Намалюйте на аркуші паперу те, чого ви боїтесь, що вас тривожить. Після виконання малюнка порвіть його на дрібні шматки і викиньте, позбавтеся своїх переживань.

2.             Пригадайте казки та художні твори про сміливих героїв. Відповіді: «Котигорошко», «Коза-Дереза», «Котик і півник», «Ох», «Пригоди Буратіно», «Чиполіно» Дж. Радарі, твори Маршака, Михалкова та ін.

3.             Вправа «Закінчи речення». Я хочу… Я вмію… Я зможу…

4.             Намалюйте себе у майбутньому (бажано, щоб зображення було радісним, позитивним). Потім розкажіть про себе в майбутньому, яким будуть ваші досягнення, успіхи, про що ви мрієте [16].

2.4. Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки

·                Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але й не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

·                Не перехвалюйте дитини, але й не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

·                Заохочуйте  в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.

·                Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. Підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

·                Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

·                Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

2.5. Особливості стилю поведінки із сором’язливими і замкнутими дітьми

·                Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

·                Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

·                Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

·                Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава книжка з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного» спілкування дитина спочатку вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

·         Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.

·         Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

·         Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

2.6. Дитяча агресивність

Якщо дитина демонструє агресивні реакції, це ще не означає, що вона робить негативний вчинок.

Виявляється, агресія – це форма поведінки, спрямованої на самозахист. Вона служить для адаптації до навколишнього середовища, задоволення бажань і досягнення мети. Тобто це те, що властиве нам від народження, те, що не можна знищити, можна тільки приглушити.

Агресія: за і проти (за Генріхом Перенсом)

1.      За.

Агресія – самозахисна поведінка, настійлива, не ворожа, спрямована на досягнення мети та тренування.

Дитина в цьому випадку поводиться агресивно, щоб самоствердитися, взяти гору в якій-небудь ситуації, а також удосконалити свій досвід. Така поведінка служить для захисту потреб, власності, прав та тісно пов’язана із задоволенням власних бажань, досягненням мети, так само як і здатністю до адаптації.

Дитина хоче щось зробити, але в неї не виходить. Нормально, що в цій ситуації вона може розсердитися. Не треба в цей момент сварити дитину. Краще дати дитині можливість «посердитися». Наприклад, побити боксерську грушу або подушку, порвати газету. А потім навчити, що можна розсердитися і сказати собі: «Я все одно зроблю це!». Тоді обов’язково все вийде. І тоді не треба буде сердитися.

Цей тип агресії є важливим засобом розвитку пізнання й здатності покладатися на себе. Він спонукає до необхідної конкуренції, яка в своїй основі не є ворожою й деструктивною.

Безумовно, прояви цього типу агресії природні до здорового адаптування до середовища.

2.      Проти.

Агресія ворожа, тобто злостива, неприємна поведінка, що завдає болю оточенню.

Ненависть, лють, задерикуватість, бажання помститися також можуть бути формою самозахисту, однак породжують багато особистих проблем і змушують страждати оточення.

Ворожість можуть викликати і активізувати сильні неприємні переживання. Крім того, ворожа агресивність може бути викликана відвертим бажанням завдати комусь болю та отримати від цього особливе задоволення.

Нестерпні стрес і біль змінюють агресивність, яка нікому не шкодить, на протилежну, викликану бажанням усунути джерело болю або стресу. Тобто виникає тип агресії, який набуває рис внутрішнього бажання заподіяти шкоду або знищити щось у своєму оточенні, що стає джерелом надзвичайного невдоволення.

Оскільки агресивність неоднорідна – в різних ситуаціях потрібно діяти по-різному. В одних випадках потрібно підтримати дитину, а в інших – захистити від агресивності. Інакше кажучи важливо розуміти, чи дії дитини самозахисні чи ворожі і чи не переносить вона свою лють з винного на безвинного.

Наше завдання – навчитися розбиратися в психологічних особливостях дитячої поведінки та допомогти дітям адаптуватися до навколишнього світу:

Ø  підтримувати здорову наполегливість, старання для досягнення мети;

Ø  концентрувати енергію дитини, для того щоб отримати бажаний результат;

Ø  допомагати дитині звільнитися від непотрібної агресії до інших, до себе, до суспільства.

Пам’ятайте!

Мова йде не про те, щоб вибити ворожість палицею. Фізичні покарання, обмеження, утиски ніколи не допоможуть впоратися дитині зі своїми агресивними почуттями. Швидше навпаки, покарання сприяє підтриманню агресивної поведінки й накопиченню негативних почуттів.

Коли діти діють агресивно або роблять боляче одне одному, ми можемо припускати, що раніше вони самі страждали і їхнє емоційне «я» уражене. Уражання нашої самоповаги, почуття любові до себе є головним джерелом подібних вчинків. Дитина, яка демонструє ворожу поведінку, відчуває гнів, нехтування, незахищеність тривогу та образу. Вона або не здатна, або не може, або боїться висловити те що відчуває.

Дитина стає агресивною не водночас. Спочатку вона висловлює свої потреби в пом’якшеній формі. Але дорослі зазвичай не звертають на це уваги, доки не з’являться надто серйозні проблеми в поведінці.

Що у наших дітей може викликати агресивні почуття і дії наших дітей (за Ю. Б.Гіппенрейтером)

1.     Накази, команди

«Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!»

У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.

2.     Попередження, застереження, погрози

«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…»

Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.

3.     Мораль, повчання, проповіді

«Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».

Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом.

Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.

4.     Постійні поради, намагання все вирішити за дитину

«А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…».

Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому».

Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо.

Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему.

Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.

Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.

5.      Докази, нотації, лекції

«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…».

Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх  стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми.

Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?

6.     Обзивання, висміювання

«Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!»

Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».

7. Випитування, розслідування, здогадування

«Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося? Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш?»

І справді, хто з нас любить, коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту.

Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.

8. Співчуття на словах, умовляння

 Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.

9. Ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами».

Критерії визначення агресивності:

1.      Часто втрачає контроль над собою.

2.      Часто сперечається, лається з дорослими.

3.      Часто відмовляється дотримуватись правил.

4.      Часто навмисне дратує людей.

5.      Часто звинувачує інших у своїх помилках.

6.      Часто сердиться і відмовляється зробити щось.

7.      Чутлива, дуже швидко реагує на різні дії інших, що нерідко дратують її.

Як ми можемо допомогти дитині

Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми.

Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно?

Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.

Батькам слід пам’ятати:

1. Найкращий спосіб уникати агресивності підлітка – виявляти до нього більше уваги і ласки, яких він так потребує.

2. Батьки мають стежити за своєю поведінкою у сім’ї.

3. Найкращий спосіб виховання – єдність дій та власний приклад.

4. Не можна використовувати фізичних покарань.

5. Допомагайте підлітку знаходити друзів. Заохочуйте розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме: підприємливості, активності, ініціативності.

6. Перешкоджайте негативним проявам агресивності, зокрема ворожості, скутості.

7. Пояснюйте наслідки агресивної поведінки.

8. Враховуйте у вихованні і навчанні особистісні риси підлітка.

9. Давайте підлітку задовольнити потребу у самовираженні і самоствердженні.

10. Обмежуйте перегляд відеофільмів зі сценами насильства. Це стосується і комп’ютерних ігор.

11. Заохочуйте підлітка до навчання, до участі у культурних заходах, спортивних секціях.

            Принципи спілкування з агресивними дітьми:

• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.
• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас [12].

2.7. Поради батькам конфліктних дітей

• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати  дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».

·                    Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.

·        Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.

• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

2.8. Як запобігти обману.

      

Закінчивши службу, священник оголосив: «Наступної неділі я з вами говоритиму про брехню. Щоб вам було легше зрозуміти, про що піде мова прочитайте перед цим удома сімнадцятий розділ Євангелія від Марка».        Наступного тижня священник перед початком проповіді оголосив:

-            Прошу тих, хто почитав сімнадцятий розділ, підняти руку. Більшість присутніх підняли руки.

-            Ось саме з вами я й хотів би поговорити про брехню, - сказав священник. У Марка немає сімнадцятого розділу!

Немає нічого ціннішого на Землі, ніж людські стосунки. А коли ці взаємини зруйновано брехнею, вони подібні до осколків кришталевої вази, що розбилася від необачного поштовху [ 10].

Деякі діти вдаються до обману рідко, інші роблять це частіше. Дорослі сприймають це зазвичай доволі поблажливо. Між іншим, це явище має пряме відношення до інтенсивного формування моральних цінностей.

Основні мотиви і причини брехливості у молодшому шкільному віці:

·      невпевненість у собі, потреба привернути до себе увагу, прагнення підвищити власну вагомість серед однолітків;

·      неправда як засіб уникнути неприємностей (страх втратити любов батьків, їхню прихильність, страх бути покараним, страх виявити власну невідповідність вимогам учителя, батьків;

·      приклад авторитетних для дитини дорослих(якщо дитина часто стає свідком неправди дорослих, вона починає сприймати її як норму);

·      наслідування однолітків («заразними» виявляються ситуації, коли відомий дитині обман допомагає однолітку досягнути бажаного) [7].

Пам’ятка для батьків

1.             Сприймайте дитину безумовно. Любіть її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, добре навчається, допомагає. Любіть її просто за те, що вона є.

2.             Можна висловити своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною загалом.

3.             Будьте вірними своєму слову, обіцянкам. Навіть якщо є об’єктивні причини і через якісь обставини ви не зуміли дотриматися своєї обіцянки, не вважайте не гідним для себе пояснити дитині причин, з якої порушили її.

4.             Будьте відвертими з дитиною. У побудові правильних і чесних відносин украй важливе бажання дитини бути з вами відвертим. Це бажання можна й потрібно стимулювати. Інколи ви самі можете стати ініціатором ігрової ситуації, де дитина, яка потрапила в скрутне становище, наприклад зламала квітку у вазі, має зробити свій внутрішній вибір на користь правди. При цьому можете сказати, що ви знаєте, хто зламав нещасливу квітку, і краще було б, щоб малюк поділився неприємною новиною раніше, оскільки спільними стараннями можна було б змінити ситуацію. Величезну роль тут відіграє ваша доброзичливість у словах та інтонації.

5.             Можна засуджувати дії дитини, але не почуття, хоч якими б не бажаними чи недозволеними вони були. Якщо ці почуття з’явилися, отже для цього є підстави.

6.             Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте у її неприйняття.

7.             Поступово, але не ухильно знімайте із себе турботу та відповідальність за особисті справи вашої дитини і передавайте їх їй.

8.             Оцінюйте наслідки. Коли дитина вперше говорить неправду, необхідно пояснити їй наслідки цього вчинку. Зробіть це без сторонніх. Пояснення необхідне, воно дозволить дитині зрозуміти, що вона не одна у світі, що кожний вчинок має свій відголос – позитивний й негативний. Таке пояснення допоможе їй навчитися думати про майбутнє. Дайте змогу дитині самій залагоджувати наслідки її дій або бездіяльності. Тільки тоді вона дорослішатиме і ставатиме «свідомою».

9.             Карайте дитину, залишаючи без хорошого, а не робіть їй погано.

10.          Умійте прощати. Якщо ви ввели вдома «статусні» взаємини, без знижки на вік малюка ви ризикуєте виховати замкнену і боязку людину. Адже,  даючи маху, дитина думає перш за все, що на неї чекає невідворотне і строге покарання. Відчуття самозбереження і бажання уникнути стає визначальним чинником в поведінці. І тут до брехні – один крок.

11.          Посмійтеся разом. На несуттєву брехню можна відповісти з гумором. Насамперед це  стосується маленьких дітей, які роблять перші спроби обманути. Залишаючись у рамках гри, ми ніби говоримо дитині: «Ти знаєш, що я знаю». Наш гумор дає дитині відповісти так само весело.

12.          Заохочуйте чесність. Не залишайте непоміченим момент, коли ваша дитина призналася вам у чомусь. Повірте, що такі миті в житті дитини дуже важливі. Адже вона робить свій вибір. Не забудьте пояснити, в чому її помилка, але змістіть акцент на момент істини – на те, що ви пишаєтесь тим, що ваш малюк росте чесною людиною.

13.          Подавайте власний приклад. Пам’ятайте: ваша дитина – це до великої міри ваш відбиток. Вона звертає увагу на те, що ви минаєте, навіть не озираючись. Ви виховуєте нечесну людину тоді, коли припускаєте можливість збрехати у присутності дитини. Інколи в цій брехні дитині відводиться визначена, нехай на перший погляд безневинна брехня. Наприклад: «Підійди, будь ласка, до телефону і відповідай, що мами вдома немає», – кажете ви і закладаєте цим фундамент для майбутньої брехні.

14.          Любіть своє дитя. Якщо ви любите свою дитину – не уникайте шансу дати їй це відчути. Повторюйте частіше ці заповітні слова: «Я тебе дуже, дуже люблю!», навіть якщо дитина вчинила щось погане, все одно повторіть, що любите її. Так ви розвинете в душі малюка упевненість, що попри здійснені ним помилки, що він все одно улюблений і дорогий вам, що ви засуджуєте його вчинок, а не особистість загалом.

3. Особливості вікових криз

3.1. Батькам про кризи та стабільні періоди розвитку дитини

Розвиток дитини є нерівномірним. На одних етапах зміни у дитячій психіці відбуваються повільно та поступово (стабільні періоди), на інших – бурхливо і швидко ( критичні періоди). Послідовність розвитку визначається чергуванням стабільних і критичних періодів. Незначні та малопомітні для оточення зміни під час довгих стабільних періодів зумовлюють появу вікових новоутворень внаслідок якісних стрибків у розвитку під час криз.

Критичні періоди розвитку були відкриті емпіричним шляхом, причому несподівано (криза семи, трьох, тринадцяти, першого року і, нарешті криза новонародженості). За влучним висловом Л. Виготського, якби кризи не відкрили емпірично, їх необхідно було б сформулювати теоретично.

Під час кризи дитина за дуже короткий термін змінюється у своїх основних рисах. Це революційний, бурхливий, стрімкий перебіг подій як за темпами, так і за змістом змін, що відбуваються.

Для критичних періодів характерні певні особливості:

1.       Їх межі вкрай невиразні, розмиті. Криза настає непомітно, дуже важко визначити момент її початку й завершення. Різке загострення (кульмінація) спостерігається лише в середині цього етапу.

2.       Апогей кризи для дитини виявляється у зміні поведінки дитини, її «важковиховуваності». Дитина ніби виходить з під контролю дорослих, стає вередливою, стрімко знижується успішність у школі та працездатність, зростає кількість конфліктів з оточенням. Внутрішнє життя пов’язане з болісними переживаннями.

3.       Розвиток під час кризи має переважно негативний характер. На відміну від стабільних періодів, тут відбувається швидше руйнівна ніж творча робота. Дитина не стільки здобуває, скільки щось втрачає з надбаного нею раніше. Водночас у критичні періоди спостерігаються й конструктивні процеси розвитку, поява новоутворень, що мають перехідний характер і не зберігаються надалі у тому самому вигляді (наприклад, автономна мова однорічних дітей).

Хоча дошкільний вік дитини починається з трьох років, сучасні батьки віддають дитину до навчального закладу набагато раніше. А спеціалізовані групи-ясла сприяють швидкій адаптації дитини до умов дошкільного закладу. Тому необхідно пам’ятати про вплив всіх кризових періодів на розвиток дитини.

3.2. Криза новонародженості

Період розвитку дитини від народження до одного року називають стадією немовляти. У ній визначають важливу фазу новонародженості (від моменту народження до одного-двох місяців). Фізично відокремившись від матері, дитина має адаптуватися до інших умов життя.

Кризу новонародженості не відкрили, а визначили теоретично як особливий період у психічному розвитку дитини. Ознакою кризи є втрата дитиною ваги у перші дні після народження.

Одразу ж після народження виявляються безумовні рефлекси, що забезпечують роботу основних систем організму (захисні, орієнтувальні тощо).

За умови вдоволення органічних потреб та дотримання правильного режиму і виховання у дитини формуються нові, власне людські потреби ( в отриманні вражень, у спілкуванні з дорослими тощо), на їх основі здійснюється психічний розвиток.

Поступово на появу дорослого в дитини виробляється специфічна емоційно-рухова реакція («комплекс пожвавлення» за Н. Фігуріним, М. Денисовою), яку вважають початком другої фази розвитку немовляти.

Комплекс пожвавлення – специфічне психічне новоутворення, що слугує критичною межею періоду новонародженості, а час його появи є основним критерієм нормальності психічного розвитку дитини.

Соціальна ситуація життя немовляти з матір’ю спричиняю появу нового типу діяльності безпосереднього емоційного спілкування дитини і матері. Згідно з дослідженнями Д. Ельконіна й М. Лісіної, специфічна особливість цієї діяльності полягає в тому, що її предметом є інша людина.

3.3. Криза першого року

Криза першого року пов’язана з освоєнням мовлення. Якщо спочатку життєдіяльність немовляти регулювала біологічна система, детермінована біоритмами, то поступово вона вступає у суперечність із вербальними ситуаціями, які створюються дорослими.

Простежується загальний регрес життєдіяльності дитини, ніби зворотній розвиток. Емоційно він виявляється в афективних реакціях. Часто має місце порушення всіх біоритмів, зокрема сну; порушення вдоволення життєвих потреб (наприклад, почуття голоду); емоційні аномалії (похмурість, плаксивість, надмірна вразливість).

Кризу першого року життя не вважають гострою. Встановлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної самостійності у дозволених межах, терпіння та витримка дорослих пом’якшують характер кризи.

Основними новоутвореннями цього періоду розвитку є формування структури мовної та предметної дії. Поява та зникнення автономної мови знаменує початок і кінець кризи першого року.

3.4.       Криза трирічного віку

Одним з наслідків інтенсивного розвитку спільної діяльності дитини і дорослого у ранньому віці є формування в дитини власного «Я» - центрального новоутворення, що виникає наприкінці цього етапу (Л. Божович). Малюк вчиться відокремлювати себе від дорослого, починає ставитися до себе як до самостійного «Я», тобто у нього з’являються початкові форми самосвідомості.

Усе це сприяє розвитку прагнення дитини хоча б у вузьких межах своєї можливості діяти самостійно, без допомоги дорослих («Я сам»). Цей період вважають критичним («криза трьох років»), оскільки дорослі мають труднощі у взаєминах з дитиною.

Поширена криза трьох років уперше була описана Ельзою Келер у праці «Про особистість трирічної дитини». Вона визначає низку важливих симптомів цієї кризи:

1.      Негативізм. Дитина взагалі не хоче підкорятися дорослим. Негативізм не слід ототожнювати з неслухняністю, що буває у більш ранньому віці.

2.      Упертість. Дитина наполягає на своїй вимозі, на власному рішенні. Малюк починає усвідомлювати себе як особистість і хоче, щоб на цю особистість зважали. Упертість не слід плутати з наполегливістю.

3.      Примхливість. Близька до негативізму і упертості, але має більш генералізований і безособистісний характер. Це протест домашнього устрою.

4.      Свавілля. Прагнення емансипації від дорослого. Дитина хоче бути самостійною. Це дещо нагадує кризу першого року, але тоді було прагнення фізичної самостійності, а тепер йдеться про глибший рівень – самостійність наміру, задуму.

5.      Знецінювання дорослих. Батьки переживають справжній шок, почувши від дитини «дурень» чи щось подібне.

6.      Протест-бунт. Виявляється у частих сварках з батьками. У сім’ях з однією дитиною простежується прагнення деспотизму. Дитина вишукує безліч способів деспотичної влади над оточенням.

Описана криза є тимчасовою, але пов’язані з нею новоутворення (відокремлення від оточення, порівняння з іншими тощо) – важливий етап розвитку дитини.

Прагнення самостійності в дитини цього віку виявляється у формі гри, тому криза трьох років і розв’язується шляхом переходу дитини до ігрової діяльності.

3.5. Криза семи років

Криза семи років є перехідним періодом, що відділяє дошкільне дитинство від молодшого шкільного віку. Це криза саморегуляції, яка нагадує кризу першого року. Її основні симптоми:

1.      Втрата безпосередності поведінки. Між бажаннями та вчинками вклинюються внутрішні переживання щодо правомірності чи доцільності своїх дій.

2.      Манірність поведінки. Намагаючись виправдати сподівання дорослих, дитина відверто демонструє навіть ті позитивні якості, які їй не властиві.

3.      Симптом «гіркої цукерки». Дитині погано, але вона намагається це приховати.

Семирічна дитина не може стримувати свої почуття, не вміє керувати ними. Втративши одні форми поведінки, вона ще не опанувала інші. Виникають труднощі у вихованні, дитина замикається в собі і часто стає некерованою.

Як вважає Л. Божович, криза 7 років це період зародження соціального «Я» дитини.

Криза потребує переходу до нової соціальної ситуації. Дитині потрібно вступити у стосунки з суспільством як із сукупністю людей, які здійснюють обов’язкову, суспільно необхідну та корисну діяльність. Усе, що стосується навчання, виходить на перший план, а те, що пов’язане з грою, стає менш важливим.

3.6. Криза підліткового віку

Підлітковий вік посідає особливе місце у віковій періодизації дитинства, тому що в п’яти із дванадцяти класів середньої школи вчителі мають справу з підлітками.

Підлітковий вік, або отроцтво, – це період життя дитини між 10 – 15 роками. Підліток – це учень 5 – 9 класів середньої школи. Цей етап – один з найвідповідальніших у розвитку людини і підготовки її до життя. Ще В. О. Сухомлинський вважав, що більшість найгостріших, найважчих проблем, які завжди хвилюють вихователя, пов’язані з вихованням підлітків.

Д. Б. Ельконін характеризує підлітковий період так:

1. Основною для цього періоду стає суспільно корисна діяльність.

2. З'являється прагнення до дорослості й самостійності; критичне ставлення до оточуючих; самовизначення; уміння підпорядковувати свої інтереси нормам колективного життя.

3.  Діяльність (навчальна, організаційна, трудова, пізнавальна) спрямована на систему ставлень інших до неї.

Розвиток підлітка – це початок пошуку себе, свого унікального «Я». Це шлях становлення індивідуальності. Як часто батьки помиляються у вихованні своїх дітей, коли говорять дитині: «Не виділяйся, будь такою чи таким, як усі». У психології цей період називають періодом «зашумлення» психіки, за ним настає період упевненості і рівноваги. Ці роки майже завжди хворобливі. Адже в цей час виникають проблеми між батьками і дітьми. Багато хто вважає, що завдання батьків у цей період – стримувати статевий інстинкт дитини. Ця думка помилкова, і нерідко призводить до нових проблем.

Що ж є найсуттєвіше для дитини в цей час? Виявляється, ось такий ланцюжок: Любов – Довіра – Розуміння – Підтримка.

Як кажуть гумористи, із кожним поколінням діти стають усе гіршими, а батьки все кращими, отже, гірші діти стають кращими батьками.

Фізичне здоров’я дитини – запорука її успіхів у навчанні. Стан фізичного здоров’я і темпи статевого дозрівання дітей різні. Вони суттєво впливають на особистісний розвиток дитини. Чим раніше починається процес статевого дозрівання, тим швидше він протікає. Якщо дозрівання починається у 12 років – процес дозрівання триває 2 роки; у 13 – 13,5 років – 3 – 3,5 роки; у 15 років – 5 – 6. Ці розбіжності щодо типів дозрівання – причина багатьох непорозумінь і переживань.

За що і проти чого веде боротьбу дитина в перехідному віці? Це насамперед: за те, щоб перестати бути дитиною; за фізичну і психічну недоторканність; за самоствердження серед однолітків; проти зауважень, обговорень, особливо іронічних, з приводу її фізичної дорослості.

Правила яких мають дотримуватися батьки підлітка:

·         Допомогти дитині знайти компроміс душі і тіла.

·         Усі зауваження робити в доброзичливому тоні, без ярликів.

·         Ознайомити дитину з призначенням і функціонуванням організму.

·         Варто пам’ятати, що поки розвивається тіло дитини, хворіє і чекає допомоги душа.

Підліткову психіку іноді називають періодом «гормональної глупоти». Пошук і становлення свого «Я» – це вивільнення від впливу дорослих і спілкування з однолітками. У родинах, де панує повага, де кожен має право голосу, знає свої права та обов’язки, реакції емансипації проходять м’якше й породжують менше конфліктів.

Що повинні зробити батьки, щоб зберегти любов своїх дітей?

·         У самостійності дитини не слід бачити погрозу.

·         Пам’ятайте, що дитині потрібна не стільки самостійність, скільки право на неї.

·         Хочете, щоб дитина зробила те, що вам потрібно, – зробіть так, щоб вона сама захотіла цього.

·         Не переобтяжуйте дитину опікою і контролем.

·         Не створюйте «революційну ситуацію», а якщо створили, вирішуйте її мирним шляхом.

·         Пам’ятайте слова Й.-В. Гете: «У підлітковому віці багато людських достоїнств виявляються в дивних і неординарних вчинках».

4. Насильство в сім’ї

4.1. Що ми зазвичай розуміємо під насильством?

Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.

Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами. Виявляється, насильство – це ще й:

·         Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;

·         Невиразні погрози, як-от: «Ти в мене дограєшся!»;

·         Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;

·         Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);

·         Ламання та знищення особистих речей;

·         Використання брутальних слів, лайка;

·         Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;

·         Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;

·         Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;

·         Звинувачування у всіх проблемах;

·         Критикування думок, почуттів, дій;

·         Поводження із ним/нею як із прислугою;

·         Ігнорування.

Насильством щодо дітей слід вважати:

·         Нехтування дитиною;

·         Нехтування обов’язків стосовно дитини;

·         Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;

·         Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

·         Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;

·         Недостатнє задоволення дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;

·         Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;

·         Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Нескладно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.

Чи знаєте ви, що:

·         Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.

·         Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

·         Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім’ї?

v  Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.

v  Діти відчувають сум.

v  Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:

v  Реагувати надто о;

v  Не визнавати авторитетів;

v  Бути пасивними чи пригніченими;

v  Мати вигляд заляканих;

v  Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

Пам’ятайте!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

1.        Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.

2.        Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

3.        Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

4.        Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.

Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти.

В результаті дитина:

·           Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;

·           Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї

1.        Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль.

2.        Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.

3.        Іноді діти вважають себе винними в тому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.

4.        Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до сімейного психолога.

Пам’ятайте!

По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли допоможете собі.

Припинити домашнє насильство можна, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.

4.2. Як поводитися батькам та  оточенню схильної до суїцидальної поведінки дитини

Стратегічними напрямками  батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають поліпшення стосунків в сім’ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення спілкування у родині. Усі ці заходи мають призвести до підвищення самоцінності особистості дитини, її життя до такої міри, коли суїцидальні дії втрачають будь-який сенс.

Для підвищення самооцінки доцільно застосовувати такі заходи:

·         Завжди підкреслюйте все добре й успішне, властиве вашій дитині – це підвищує впевненість у собі, підвищує віру в майбутнє, покращує її стан.

·         Не чиніть тиску на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо.

·         Демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона дійсно відчула, що її дійсно люблять.

·         Сприймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є – не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі.

·         Підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судіть її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність дитини.

·         Слід тактовно і розумно підтримувати всі ініціативи своєї дитини, спрямовані на підвищення самооцінки дитини, особистісне зростання, фізичний розвиток, які посилюють успішність самостійної діяльності і життєдіяльності; майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім’ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

У випадку, коли ваші діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, слід поводитися так:

1. Залишайтесь самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.
2. Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле.
3. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.
4. Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.
5. Зосередьте свою увагу на почуття дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу.
6. Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.
7. Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання, які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні, «розслідувальні».
8. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син чи донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі.
9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, приймайте свою сторону, а не сторону інших людей, які можуть завдати їй болю, або щодо яких вона може вчинити сама.
10. Дайте своєму синові чи доньці знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

11.  Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коло та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадними, але вам, на щастя, найчастіше і не слід примати будь-яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її – ваш син або дочка врятуються самі, варто тільки довіряти їм.

12.  І останнє – якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч!

У випадку, якщо існує реальний суїцидальний ризик або вже відбулася спроба, то батькам можна порадити таке:

1.      Першим кроком у запобігання самогубства завжди буває встановлення дворічного спілкування.

2.      Батькам слід подолати ситуацію, коли необхідність бесіди з дитиною про її суїцидальну спробу загострює їхні власні психологічні конфлікти або виявляє якісь їхні проблеми. Слід і в цій ситуації віддавати перевагу бажанню поговорити з сином або донькою і водночас – перемогти страх перед цією бесідою, щоб обов’язково відбулося спілкування і обговорення проблем.

3.      Діти у стані суцільної кризи стають надто чутливими, особливо до того, як і що говорять дорослі; тому не можна виливати на дитину несвідому чи свідому агресію; іноді корисно стає невербальна комунікація – жести, доторки тощо.

4.      Якщо батьки відчувають, що дитина начебто відхиляє їхню допомогу, їм слід пам’ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату в діалозі необхідні м’якість і наполегливість, терпіння і максимальний прояв співчуття і любові тощо; слід використовувати всі заходи, наведені на початку цього розділу [17].

5. Шкідливі звички та типи неправильного виховання неповнолітніх

5.1. Шкідливі звички: як розпізнати й запобігти

На жаль, у вихованні дітей знижується роль сім’ї, зростає кількість батьків, які взагалі не виконують виховних функцій та своїх обов’язків стосовно дітей. Збільшується число бездоглядних дітей, залишених батьками, або тих, які самовільно покинули сім’ю через неспроможність батьків створити умови для нормального життя. Бездоглядні діти, як правило, жебракують займаються бродяжництвом, крадіжками, втягуються в злочинну діяльність. Для цієї категорії дітей характерне вживання алкогольних напоїв, токсичних та інших наркотичних речовин.

            Проблема пияцтва

Проблема пияцтва й алкоголізму в підлітковому віці останнім часом стала дуже актуальною. Це викликано, по-перше, екстраординарністю споживання спиртного в уразливому віці, а по-друге, тим, що такий ранній алкоголізм супроводжують виражені психічні розлади.

За статистичними даними, до 80 % дорослих, хворих на алкоголізм, почали зловживати алкоголем саме в підлітковому віці.

Збираючись у групі (як правило, такі групи організуються за територіальною ознакою – живуть в одному подвір’ї, в одному районі, вчаться в одній школі), підлітки не можуть придумати собі цікаве заняття. Вони сидять у подвір’ї, брязкаючи на гітарі або слухаючи музику, катаються на мотоциклах, якщо вони в них є, або безцільно бродять вулицями, шукаючи «пригод», що урізноманітнять їхнє життя.

Рано або пізно така підліткова група, якій нічим зайнятися «для настрою» або «для сміливості» починає вживати спиртне. Як правило, ініціатором буває підліток, який має досвід вживання алкоголю. Він пропонує випити іншим, і ті, як правило, не відмовляються. Одні – з цікавості, інші – щоб прилучитися до «дорослого життя», треті, щоб не відставати від інших членів групи.

Якщо хтось відмовляється пити з усіма, він стає предметом глузувань з боку приятелів – його називають «слабаком», «боягузом», вигадують йому образливе прізвисько.

Причому вони бояться не тільки того, що їх поб’ють інші питущі однолітки (такі випадки також бувають), як глузувань своїх товаришів. У цьому віці підлітки ще не впевнені в собі, своїх силах, глузування й образливе прізвисько їх дуже травмують.

Підлітки найчастіше фізично слабкі. Навіть банки пива або 100 грамів вина досить, аби підліток, який раніше не куштував спиртного, сп’янів. Деякі п’яніють і від меншої кількості алкоголю.

Від регулярного споживання алкоголю, бувають втрати рефлексу й звикання до спиртного, починає формуватися потяг до алкоголю.

Потяг алкоголю виявляється в тому, що підлітку починає подобатися стан сп’яніння – як веселий стан, пов’язаний із цікавими «пригодами». Підлітки рідко сидять і напиваються, як дорослі алкоголіки. Випивши, вони стають активними, їх «тягне на подвиги», і саме це їх особливо захоплює.

Практично в усіх випадках раннього зловживання алкоголем виникають виражені порушення поведінки. Підлітки починають прогулювати школу, брутально поводитися з учителями й батьками, зачіпати слабших за себе. Знають, що за їхньою спиною вся група, й відчувають себе дужчими й непереможними, починають шукати всіляких способів для добування грошей на спиртне.

Оскільки легально підлітки можуть заробити не завжди, в хід ідуть будь-які інші способи. Рано чи пізно вони вчиняють кримінальні дії, а скоївши злочин, та якщо він залишився безкарним, ще більше сміливішають і знову чинять протиправні дії.

У підлітків, які вживають алкоголь дуже швидко відбувається психічна деградація. Вони «тупішають», їхній інтелектуальний розвиток не відповідає вікові, вони нездатні концентрувати увагу, засвоювати новий матеріал, страждають на порушення пам’яті, стають апатичними, до всього байдужими, крім випивки.

Настрій їх вкрай нестійкий – від брутальності й злості до плаксивості. Вони відстають від однокласників у загальному фізичному розвитку і  зрості, худнуть, шкіра стає сірувато-блідого кольору, можуть з’явитися передчасні ознаки старіння, деякі з цих підлітків – як маленькі дідки. В більшості з них розвиваються недокрів’я, гастрит, різноманітні ендокринні порушення й захворювання внутрішніх органів.

Профілактика (обов’язкова співпраця педагогів і батьків):

·      Учнів треба ознайомити з деяким мінімумом соціально- психологічних знань загартовування волі з орієнтацією на гідні приклади; слід формувати в них правильну самооцінку;

·      Групу, що орієнтується на вжиток алкоголю, слід роз’єднати ;

·      Засоби покарання мають бути обґрунтованими і справедливими.

  Проблема наркотиків і токсикоманія

Як правило, перший прийом наркотиків стається під впливом більш досвідчених наркоманів  або в компанії.  Тільки в поодиноких випадках людина починає пробувати наркотики за особистої ініціативи. Це в основному підлітки з акцентуацією особистості, які найчастіше дізнаються про наркотики від наркоманів.

Знання проявів наркоманії, зокрема наркотичного сп’яніння, може допомогти батькам вчасно помітити, що дитина почала вживати наркотики. Дуже часто батьки навіть не підозрюють про це, хоча й помічають, що син або дочка приходять додому в незвичайному стані – схвильованими, надмірно активними, або в них блищать очі, порушена координація руху і дикція, а загалом нагадує алкогольне сп’яніння, але при цьому запаху спиртного немає. Батьки заспокоюються, вважаючи, що все гаразд, дитина не пила спиртного.

Нерідко батьки дізнаються, що підліток регулярно вживає наркотики, тільки коли він потрапляє до психічної лікарні або вчиняє злочин, щоб добути наркотики чи для їх придбання.

Чималі труднощі полягають у тому, що особи, схильні до вживання наркотичних засобів, виявляють надзвичайну винахідливість, щоб приховувати своє зловживання.

Серед підлітків популярне зловживання багатьма засобами побутової хімії: вдихання парів розчинників, лаків, фарб, бензину, деяких сортів клею, об’єднаних у групу інгаляторів.

За міжнародною класифікацією, всі наркотики й речовини наркотичної групи поділяються на такі групи:

1.    Препарати опію.

2.    Снотворні й седативні засоби.

3.    Кокаїн.

4.    Препарати індійських конопель.

5.    Психостимулятори.

6.    Галюциногени.

Зараз найпопулярнішим наркотиком є препарат групи опіатів – героїн, на другому місці – кокаїн, потім первитин та ефедрин, але «мода» мінлива, і через декілька років може бути інша картина поширення наркоманій і токсикоманій.

Ось деякі ознаки, що змусять батьків та педагогів насторожитись:

1.        Втрата інтересу до старих уподобань.

2.        Зниження успішності, прогули занять.

3.        Часті, різкі й непередбачувані зміни настрою.

4.        Самоізоляція в сім’ї: дитина уникає батьків, по телефону відповідає нишком, уникає участі в сімейних справах, відмовляється брати участь у сімейних святах.

5.        Скритість, прагнення до самотності. Втрата ентузіазму, байдужість. Ознаки, які мають не тільки насторожити, вони свідчать про те, що є підстави бити тривогу.

6.        Пропажа з будинку грошей, цінностей.

7.        Зростаюча облудність, хитрість, спритність.

8.        Зміни апетиту і, незалежно від того, що це зміни, втрата апетиту або навпаки, його різке підвищення. Але дитина однаково худне.

9.        Неохайність. Відмова від ранкового туалету. Незацікавленість у зміні вбрання. Можуть з’явитися татуювання і малюнки на руках.

10.    Зовнішній вигляд нездорової людини – блідість, набряклість. Почервоніння очей, наліт на язику.

11.    Безсоння, швидка втомлюваність, що змінюється непояснимою бадьорістю.

12.    Сліди уколів – маленькі червоні крапки на венах.

13.    Часті синці, порізи, опіки від сигарет на венах рук, які підлітки не можуть пояснити.

14.    Надмірно розширені або звужені зіниці.

15.    Наявність шприців, голок, закопчених ложок або посуду, невідомих вам пігулок, порошків, трав, особливо коли це все сховано в затишні місця.

16.         Нічна відсутність.

Поради щодо встановлення довіри між підлітком і батьками в кризовий для них період:

1.    Уважно вислухайте підлітка. Прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти й прийняти його; не перебивайте, не виявляйте свого страху, ставтеся до нього серйозно, з повагою.

2.    Запропонуйте свою підтримку та допомогу. Спробуйте переконати його, що даний стан тимчасовий і швидко мине. Виявіть співчуття й покажіть, що ви поділяєте й розумієте його почуття.

3.    Поцікавтеся, що зараз найбільше турбує підлітка.

4.    Упевнено спілкуйтеся з підлітком. Саме це допоможе йому повірити в його сили. Головне правило роботи з дітьми – не нашкодити.

5.    У спілкуванні з підлітком використовуйте слова, речення, які сприятимуть контакту: розумію, співчуваю, звичайно, хочу допомогти.

6.    У розмові з підлітком дайте йому зрозуміти, що він потрібен іншим і унікальний, як особистість. Кожна людина, незалежно від віку, прагне дати позитивну оцінку своїй поведінці, переживає потребу в похвалі.

7.    Недооцінка гірша, ніж переоцінка. Надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряти й викликати довіру в нього.

8.    Звертайтеся по допомогу, консультацію до спеціаліста, якщо вас щось насторожило в поведінці підлітка.

Форми прояву порушень поведінки  та виникнення шкідливих звичок

1.    Найпоширенішою формою є рухова загальмованість. Виявляється вона в непосидючості, надмірній рухливості, що пов’язано з нездатністю до зосередження. Результат низька успішність.

2.    Своєрідною формою протесту на образи дорослих можуть бути втечі з дому. Це характерно переважно для хлопчиків віком від 7 до 13 – 16 років. Мотиви: страх перед покаранням, раптова зміна настрою, імпульсивне виникнення незборимого бажання.

3.    А от страхи можуть бути не тривалими – 10-12 хвилин та тривалими – приступи від 1 до 1,5 місяця. Діти стають дратівливими, плаксивими.

4.    Страх перед своєю фізичною неповноцінністю пов’язаний із необґрунтованою впевненістю у наявністю в себе певного фізичного недоліку. Найчастіше виявляється у підлітковому віці у дівчат. Вони знаходять дефекти обличчя, недоліки фігури.

5.    Заїкання проявляється в момент емоційного напруження й викликає страх мови. Діти характеризуються дратівливістю, образливістю, схильні до пригніченого настрою, усамітнення. Їм необхідне відчуття підтримки та любові.

6.    Мотивами розладу апетиту є бажання схуднути, звернути на себе увагу, реакція на розлуку з рідними.

7.    Фантазування є характерним для всіх вікових груп, але, якщо воно затяжне, то призводить до зниження інтелектуальної діяльності.

8.    А паталогічні захоплення характеризуються одержимістю або  надмірно інтенсивним характером, незвичністю, супроводжуються затратами часу і сил. Усе інше відходить на задній план.

9.    Тютюнопаління.

      Одна з найпоширеніших шкідливих звичок. У середньому та старшому віці підлітки інколи не приховують від батьків своєї паталогічної звички і палять у їхній присутності не зважаючи на заборону. В цьому виявляється бажання звільнитися від опіки й контролю з боку старших. Поступово шкідлива звичка перетворюється на залежність.

10.    Зловживання алкоголем, ранній алкоголізм.

Прилучення до алкоголю відбувається переважно в святкові дні. Під час першого вживання алкоголю більшість підлітків відчуває огиду або байдужість і тільки близько 24% – задоволення.

Подальше вживання алкоголю залежить від ставлення до нього близьких людей, зокрема батьків. У сім’ях в яких батьки не зловживають алкоголем, середній вік прилучення до спиртних напоїв – 12-15 років, у неблагополучних сім’ях – 9-12 років. Тобто алкогольні установки батьки передають своїм дітям. Перші стереотипи поведінки дитина отримує від батьків, копіюючи їх, вважаючи все те, що роблять батьки правильним.

Раннє систематичне вживання алкоголю призводить до алкогольної залежності.

5.2. Типи неправильного виховання в сім’ї

У дитячому та підлітковому віці  виховний вплив батьків і близьких є головним у формуванні певного стереотипу поведінкових реакцій.

Можна визначити деякі типи неправильного виховання, що впливають на поведінку дитини:

1.        Бездоглядність – дитина поза увагою батьків. Батьки й ніби турбуються про неї, але в основному дитина полишена сама на себе. Її духовними потребами, захопленнями ніхто не цікавиться, а навчання, вчинки, поведінка залишаються без контролю та уваги батьків.

2.        Впливає на поведінку дитини й надмірна опіка з боку батьків – гіперопіка. В цьому випадку характерні безперервні заборони, настанови, повчання, контроль за кожним кроком. У підлітків часто цей стиль викликає протест, що призводить до загострення взаємин.

3.        Інколи бажання дитини позбутися найменших труднощів, неприємних обов’язків стає настільки великим, що навколо неї створюють атмосферу захоплення, перебільшення, нахваляння її здібностей, найчастіше міфічних. Усі бажання дитини виконують, вона в центрі уваги – кумир сім’ї. Виховується егоцентризм, виникають труднощі у створенні навичок систематичної праці та самостійності.

4.        Наступний тип – емоційне відкидання. Характерні ознаки: відчуженість, уникання контактів. Спостерігається в сім’ях, де один із батьків обтяжений дитиною, яка це постійно відчуває, або ж у сім’ях, де є інша дитина, яка має більше уваги з боку батьків. Сприяє розвитку підвищеної вразливості.

5.        Для жорстких взаємин характерною ознакою є жорстоке ставлення з суворим покаранням за дрібні провини. У дитини формується страх перед батьками, жорстокість.

6.        Часто можна почути від батьків: «Я не мала змоги…», «У моїх батьків не було змоги…», «Я все життя мріяла,…то нехай моя дитина досягне цього». Батьки намагаються дати дитині якомога ширшу освіту, розвинути примарні здібності. Дитина постійно зайнята, від неї вимагають високих результатів, не враховуючи її інтелектуальних можливостей. Дитина не має змоги гратися, спілкуватися з однолітками. З часом починає виконувати все формально. Такий стиль сприяє виснаженню нервової системи і виникненню тривожності. Це надмірна вимогливість.

Звичайно, це не все, що призводить до порушень поведінки та виникнення шкідливих звичок.

Можливі й інші причини:

1.      Особливості пубертатного періоду.

2.      Ураження головного мозку, хронічні захворювання, інтоксикація.

3.      Різноманітні психічні травми – тяжкі, іноді надто сильні для особистості переживання, які супроводжують негативні емоційні реакції.

             Діють вони, як правило, не ізольовано одне від одного, а в комплексі. Основним стимулятором є все-таки сімейне виховання.

5.3. Поради виховання важких підлітків

Як упоратись з підлітком? Що ж трапилось з цією милою маленькою дитиною, яка була в нас кілька років тому? Підлітки можуть бути дуже складними, і це не має дивувати вас з огляду на всі зміни перехідного віку, з якими їм доводиться зіштовхуватися. Вам доведеться бути дуже терплячими, щоб упоратись з цим.

Попри те, що ви колись самі були підлітками й, можливо, складними для своїх батьків, від вас, проте, потрібно буде багато праці, щоб зрозуміти, через що доводиться проходити вашій дитині. Ви маєте налагодити зв’язок із нею.

            Це завжди не просто, і вам доведеться дуже постаратися під час цих двох важливих періодів у житті ваших дітей – юності й молодості. Вашим дітям знадобляться всі настанови і все ваше розуміння, які ви можете їм дати. Спілкування й розуміння протягом складних періодів можуть задати тон для життєвих рішень, які доведеться робити вашій дитині. Нижче наведено кілька корисних порад, які придадуться батькам при вихованні підлітків і налагодженні зв’язку з ними [ 19].

1.        Інтерес

З’ясуйте, що подобається вашій дитині. Коли ваш підліток був дитиною, можна знайти щось, чим можна було б з ним займатися. Але коли вони дорослішають, вам доведеться докласти додаткових старань, аби довідатись, що подобається вашим дітям. Можливо, це буде не просто, але здатність співвідносити схильності й антипатії вашої дитини є важливою частиною побудови відкритих стосунків з нею. Пам’ятайте: щоб бути гарним батьком вам також потрібно бути гарним другом.

2.         Строгість

Чимало підлітків пручаються правилам і обмеженням. Вони думають, що вже дорослі, що можуть про себе подбати. Хоча це почасти й так, підліткам усе ще потрібні обмеження. З новими бажаннями вони можуть заподіяти собі значної шкоди, якщо не стримуватимуть себе відповідальністю.

Дайте зрозуміти вашій дитині, що в неї буде більше волі, але при цьому й більше відповідальності. Воля без відповідальності  безглузда.

Вам варто допомогти своїй дитині навчитися планувати події наперед. Ви не повинні робити це за підлітка; просто спрямуйте його.

3.         Спілкуйтеся щодня

Щоденне спілкування є важливим для підтримки відкритості між вами. Ваша дитина буде розкутішою, довірятиме вам, якщо ви спілкуватиметеся з нею щодня. Довіра ґрунтується на практиці. Її можна збудувати тільки на багатогранних відносинах, на гарному спілкуванні.

Навчіться пізнавати світ, у якому живе ваш підліток, поставте себе на його місце, і ви зможете не тільки досягти довіри у стосунках, але й краще зрозуміти його поведінку.

Щоденне спілкування покаже вашій дитині, що ви дбаєте про неї. Це дуже важливий фактор, тому що підлітки почуваються комфортніше з батьками, які активно залучені в їхнє життя. Інакше підлітки можуть звернутися до ненадійних однолітків за порадою або настановами. Дуже важливо, щоб батьки надавали їм керівництво й турботу, що їм так потрібно.

Виховання важких підлітків ніколи не було й не буде легким завданням. Різні батьки користуються для його розв’язання різними підходами. Безперечно, важливо вчинити так, як ви вважаєте правильним, але є деякі рекомендації, яких краще дотримуватися, щоб допомогти собі пройти через усе це, а також зрозуміти, що ви не єдиний у такій ситуації.

Підлітковий вік триває не вічно, тому не треба зациклюватися на ньому, що ваша дитина завжди залишиться важким підлітком. Натомість сконцентруйте свої сили й увагу, допоможіть дитині впоратись з її проблемами і стати відповідальним дорослим. Ви ж мріяли про це, коли дитина була маленькою?..

4.        Терпіння

Коли йдеться про виховання важкого підлітка, ваша терпіння дуже важливе. Бути терплячим важко, тому ви захочете побачити результати негайно. Але у більшості випадків вашій дитині просто необхідно перерости таку поведінку. Можливо, варто відправити дитину у спеціальний центр виправного впливу, і це також потребуватиме від вас терпіння, поки програма не почне давати результатів. Загалом, якщо зможете знайти в собі терпіння, то керуватимете ситуацію значно краще.

5.         Упереджувальний підхід

Тільки-но ви помітили що в дитини з’явилися проблеми, вам необхідно починати діяти негайно. Можливо, вам необхідно подумати про спеціальну виправну установу для неповнолітніх ще до того, як ви вважатимете відправлення дитини туди необхідним. Негайний початок дій покаже підлітку, що ви не збираєтесь сидіти, склавши руки, й дозволити йому уживати наркотики, алкоголь або займатися іншими речами, яких ви не схвалюєте. Упереджу вальний підхід може скоротити глибину і тривалість проблем вашого підлітка.

6.         Єдиний фронт

У багатьох випадках батьки не сходяться в думках про те, яке рішення їм необхідно прийняти щодо ситуації, в яку потрапила їхня дитина. У жодному разі не розказуйте про це своєму синові чи доньці. Ви маєте завжди демонструвати «єдиний фронт». Коли дитина зрозуміє, що ви дієте спільно, однією командою, і вона не зможе втекти під захист одного з батьків, ваші плани допомогти матимуть більші шанси на успіх

ëВи повинні знати:

• З ким приятелює ваша дитина.
• Де проводить вільний час.
• Чи не пропускає занять в школі.
• В якому вигляді або стані повертається додому.

Ви зобов’язанні помітити і відреагувати, коли:

• В домі з’явилися чужі речі (з’ясуйте, чиї вони).
• В домі чути запах паленої трави або синтетичних речовин
• В домі з’явилися голки для ін’єкцій, часточки рослин, чимось вимащені бинти, закопчений посуд (це може свідчити про вживання наркотичних речовин).
• В домі з’явилися ліки, які діють на нервову систему і психіку (з’ясуйте, хто і з якою метою їх використовує).
• В домі надто часто чути запах засобів побутової хімії – розчинників, ацетону тощо (це може свідчити про захоплення дітей речовинами, які викликають стан одурманювання).
• Відбулася швидка зміна зовнішнього вигляду та поведінки дітей: порушилась координація рухів, підвищилась збудженість або в’ялість, з’явилися сліди від уколів на венах, розширення зіниць тощо (це може свідчити про вживання дитиною наркотичних речовин).

ëНе дозволяйте дітям та підліткам:

• Йти з дому на довгий час.
• Ночувати у малознайомих для вас осіб.
• Залишатися надовго вдома без нагляду дорослих родичів на тривалий час вашої відпустки.
• Знаходитися вночі і пізно ввечері на вулиці, де вони можуть стати жертвою насильницьких дій дорослих.
• Носити чужий одяг, зберігати чужі речі.

ëВирази, які боляче травмують дитячі душі, яких бажано уникати:

Я тисячу раз тобі казав…

Невже тобі не зрозуміло, що…

Скільки разів треба повторювати…

Всі люди…, а ти…

Ну на кого ти схожа?..

Що ти до мене причепилась?..

Ти такий, як твій батько (мати)…

ëВирази, які бажано вживати якомога частіше:

Ти в мене такий хороший!

Порадь мені, будь-ласка…

Ти мене завжди правильно розумієш…

Ти в мене молодець!

Як я тобі вдячна!

Які в тебе чудові друзі!

Глосарій

Авторитет батьків – висока значущість особистих якостей та життєвого досвіду батьків у очах дітей, що є великою силою батьківського впливу на підростаюче покоління.

Агресія – індивідуальна  чи колективна поведінка, дія, спрямована на нанесення фізичної або психологічної шкоди, збитку або на знищення іншої людини чи групи людей.

Адаптація – пристосування людини або групи людей до соціального середовища і водночас пристосування до них цього середовища з метою співіснування та взаємодії.

Акцентуація – перебільшений розвиток окремих властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми. Вираженість А. може бути різною: явною або прихованою.

Батьківські права та обов’язки – особлива форма взаємостосунків батьків і дітей, зумовлена історичним розвитком, закріплена в моральних та юридичних нормах і правилах поведінки; в Україні особисті та майнові права і обов’язки, що надає батькам закон для належного виховання й матеріального утримання дітей, а також захисту їхніх прав і інтересів. Б. п. та о виникають внаслідок кровної спорідненості батьків і дітей та юридичного посвідчення про цей факт.

Важковиховуваність – педагогічне явище, яке характеризується тим, що вихованець з одного боку опирається позитивним виховним впливам, а з іншого – проявляє асоціальну девіантну поведінку. В. дітям властиві негативне ставлення до навчальної і суспільно корисної діяльності, відхилення в моральному розвитку, перевага матеріальних інтересів і цінностей, болючі реакції на зауваження дорослих. В. підлітки часто проявляють жорстокість, грубість, брехливість, лінь, егоїзм, впертість, агресивність, неорганізованість, дратівливість, замкненість, хитрість, неврівноваженість.

Відхилення у поведінці – соціологічний термін, що визначає вияви поведінки, які не відповідають або суперечать прийнятим у суспільствінормам, етичним еталонам і рольовим функціям.

Вікові кризи – психологічні процеси внутрішньої перебудови в людині, що збігаються або супроводжуються найважливішими життєвими подіями.

Ґендерні відмінності – статеві відмінності: ґендерні набори обов’язкових зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок.

Гіперактивність дитяча – невластиві для відповідного віку, нормального розвитку дитини неуважність, імпульсивність, рухливість.

Дезадаптація – результат низького рівня соціальної адаптації до соціального середовища. Виявляється в різних формах девіантної поведінки (алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, суїцид) та неадекватних психологічних станах особистості (депресія, гіперактивність).

Конфлікт – 1) зіткнення протилежно спрямованих мети, інтересів, позицій, думок або поглядів опонентів або суб’єктів взаємодії; 2) форма вираження суперечностей, невідповідність цілей, цінностей, інтересів, явного чи прихованого суперництва, розходження в оцінках, зіткненні різноспрямованих дій і неподібності методів.

Мотивація – система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини та викликають активність організму і визначають її спрямованість.

Насильство – примус (дія), яку здійснює індивід чи група для досягнення поставлених цілей і яке пов’язано з прямим заподіянням фізичного, психічного, емоційного чи морального збитку іншій особі чи погрозою такого заподіяння.

Обдарованість – індивідуальна потенційна своєрідність задатків людини, завдяки яким вона може досягти значних успіхів у певній галузі діяльності. Розрізняють О. технічну, наукову, математичну, музичну, поетичну, художню, артистичну та ін.

Поведінка агресивна – специфічна форма дій людини, що характеризуються демонстрацією переваги в силі або застосуванням сили по відношенню до іншої людини або групи осіб, яким суб’єкт прагне заподіяти збиток. Агресивні дії можуть спрямовуватись особою проти самої себе й набувати форми аутоагресії, що виявляється в актах самоприниження, самозвинувачення аж до самогубства.

Поведінка адаптаційна – поведінка, спрямована до пристосування до нових умов життєдіяльності, до нових структур, нових цінностей, нових норм тощо.

Поведінка адиктивна – вид порушення адаптації, який характеризується зловживанням однією або кількома психоактивними речовинами без ознак індивідуальної психічної або фізичної залежності у поєднанні з іншими порушеннями поведінки.

Поведінка девіантна – система вчинків, що суперечать прийнятим у суспільстві правовим чи моральним нормам.

Покарання – метод педагогічного впливу, що використовується в тих випадках, коли дитина не виконує встановлених вимог і порушує прийняті норми та правила поведінки; моральні,психолого-педагогічні, юридичні засоби корекції поведінки, виправлення її в потрібному для оточуючих чи всього суспільства напрямі.

Превентивність – спрямованість на запобігання негативних явищ.

Психологічний клімат сім’ї – духовна атмосфера, що панує у сім’ї, стійкий емоційний настрій.

Релаксація – стан спокою, розслаблення, що виникає у суб’єкта внаслідок зняття напруги після сильних переживань або фізичних зусиль.

Самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на вдосконалення самої себе, на максимально можливу реалізацію людиною себе як особистості, вироблення у собі позитивних якостей, звичок і подолання негативних.

Самооцінка –  оцінка, судження особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей.

Страх – емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню індивіда і спрямована на джерело дійсної або уявної небезпеки. На відміну від болю й інших видів страждання, що викликаються реальною дією небезпечних для існування чинників, С. виникає при їх передбаченні.

Стрес – емоційний стан організму, викликаний напруженими обставинами у відповідь на незвичні подразнення або в результаті впливів зовнішніх чинників. Залежно від виду стресора і характеру його впливів виділяють різні види С. (фізіологічний і психологічний). Психологічний поділяється на інформаційний та емоційний.

Суїцид – акт самогубства, який скоює людина в стані сильного душевного розладу або під впливом психічного захворювання; усвідомлений акт усунення з життя під впливом гострих психотравмуючих ситуацій, за яких власне життя як вища цінність втрачає для даної людини значення.

Темперамент – характеристика індивіда з боку його динамічних особливостей, інтенсивності, швидкості темпу, ритму психічних процесів і станів.

Толерантність – здатність людини усвідомлювати, розуміти і керувати своїми емоціями при незгоді зі способом життя іншої людини.

Характер – сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складається і проявляється у діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поведінки.

Шкідливі звички – небажані форми поведінки, що виникають внаслідок закріплення психофізіологічних механізмів – динамічних стереотипів; розрізняються за ступенем негативного впливу на загальний розвиток особистості, на її здоров’я.

Я – результат виокремлення людиною самої себе від навколишнього середовища, що дозволяє їй відчувати себе субєктом свіоїх фізичних і психічних станів, дій, процесів, переживати свою цілісність і тотожність із самою собою – як відносно свого минулого, так і теперішнього часу, і власного майбутнього. Я. формується в діяльності і спілкуванні.

Література

1.        Богиович Л.И. Избранные психологические труды / под ред. Д.И. Фельдштейна. – М., 1995. – 115 с.

2.         Все про адаптацію. Спецвипуск // Завуч. – 2004. – № 22. – С. 61-65.

3.      Готовность к школе / под ред. И.В. Дубровиной. – М., 1991. – 156 с.

4.        Діти – батьки – сім’я : Випуск 1. – К. : Наук. Світ, 2004. – 79 с.

5.        Діти – батьки – сім’я : Випуск 4. – К. : Наук. Світ, 2005. – 40 с. : іл.

6.        Дубчак О. Дитина йде до школи. Радощі і турботи / О. Дубчак // Психолог. – 2003. – № 29-32 (77-80). – С. 1-5.

7.        Коробко С.Л., Коробко О.І. Робота психолога з молодшими школярами : методичний посібник / С.Л. Коробко, О.І. Коробко. – К. : Літера ЛТД, 2006. – 416 с.

8.        Кравцова Е.Е. Психологические проблемы готовности детей к обучению в школе / Е.Е.  Кравцова. – М., 1991.

9.        Кравчук Л. Перший раз у перший клас / Л. Кравчук // Психолог. – 2009. – № 33. – С. 17-18.

10.         Мінчук К. В. Брехня, обман, неправда як передумова корупційних дій / К. В. Мінчук // Шкільному психологу : науково-методичний журнал. – 2009. –  № 22.

11.         Мусатенко Н. Важковиховуваність / Н. Мусатенко // Психолог. – 2008. –  № 10. – С. 15-16.

12.         Носок Н. Профілактика агресивної та жорстокої поведінки серед неповнолітніх / Н. Носок, Т. Шугай // Психолог. – 2009. –  № 19. – С. 14-16.

13.         Популярная психология для родителей / под ред. А. А. Бодалёва. – М, 1989. – 256 с.

14.         Психолог на батьківських зборах / упор. О. Главник. – К. : Редакція загальнопедагогічних газет. – 2003. – С. 68-73.

15.         Психопрофілактика / упоряд. Т. Гончаренко. – К. : Редакція загальнопедагогічних  газет. – 2003. – С. 87-98.

16.         Прищепа Т. Страхи дітей / Т. Прищепа // Психолог. – 2007.  – № 9. – С.11-12.

17.         Рибачка В. Загальні рекомендації для профілактики суїцидальної поведінки / В. Рибачка // Психолог. – 2009. – № 13. – С. 39-40.

18.         Сім’я і школа. Спецвипуск // Завуч. – 2004. – № 22.  – С. 61-65.

19.         Федоренко Т. Є. Рання профілактика негативних проявів у поведінці дітей / Т. Є. Федоренко. – Тернопіль : Астон. – 2005. – С. 27-34.

20.         Чейпи Д. Готовность к школе : Как родители могут подготовить детей к успешному обучению в школе / Д. Чейпи. – М., 1992.

21.          Дейноу Ш. Как пережить опасный возраст ваших детей? : пер. с англ. / Ш. Дейноу. – М. : «МИРТ», 1995. – 379 с.

22.         Я хочу, я можу, я буду добре вчитися / упор. Т. Гончаренко. – К. : Редакція загальнопедагогічних газет. – 2003. – С. 80-89.